Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
Було також багато прикладів того, що деякі з цих психів здатні переходити від фантазій до дій. Хіба вбивство Анни Лінд[19] не було справою рук ненормальної людини? Можливо. А може, й ні.
Проте інспектору кримінальної поліції Маркусу Ерландеру зовсім не подобалася думка про те, що психічно хворий колишній юрист — або хай би ким він там, чорт забирай, був — спокійно заходить до Сальгренської лікарні з букетом в одній руці і пістолетом у другій і вбиває людину, що була об’єктом найважливішого поліцейського розслідування — його розслідування. Людину, яка в офіційному реєстрі значилася Карлом Акселем Бодіном, але, за відомостями Мікаеля Блумквіста, мала прізвище Залаченко і була мерзенним перебіжчиком, російським агентом і вбивцею.
У кращому разі Залаченко був свідком, а в гіршому — був замішаний у цілій серії вбивств. Ерландер двічі мав можливість провести з ним короткі допити і на жодному з них ні на мить не повірив його запевненням у невинності.
І його вбивця виявив цікавість до Лісбет Саландер чи, принаймні, до її адвоката, пробував увійти до її палати.
А потім спробував скоїти самогубство, вистреливши собі в голову. За словами лікарів, він перебував у такому поганому стані, що його намір вочевидь можна вважати вдалим. І хай його тіло ще не відмовилося від боротьби, були підстави вважати, що постати перед суддею Еверту Гульберґу не судилося.
Такий стан справ Маркусу Ерландеру не подобався ні секунди. Але в нього не було жодних доказів того, що постріли Гульберґа мали іншу причину, ніж та, що лежала на поверхні. У будь-якому разі, він волів більше не ризикувати.
— Я прийняв рішення, що Лісбет Саландер треба перевести до іншої палати. — Він поглянув на Анніку Джанніні. — Там, у відгалуженні коридору, праворуч від чергової, є палата, яка в плані безпеки набагато краща за цю. За нею цілодобово наглядатимуть з поста чергового і з кімнати медсестер. Заборона на відвідини поширюється на всіх, окрім вас. До вашої клієнтки зможуть заходити лише лікарі і сестри Сальгренської лікарні та особи, що отримали дозвіл. Я простежу за тим, щоб коло її палати встановили цілодобову охорону.
— Ви думаєте, їй щось загрожує?
— Прямо на це ніщо не вказує. Але в даному разі я ризикувати не хочу.
Лісбет Саландер уважно слухала розмову між адвокатом і одним із своїх вічних противників-поліцейських. Їй сподобалося, що Анніка Джанніні відповідає так точно, виразно і з такою силою подробиць, а ще більше їй сподобалася здатність адвоката діяти холоднокровно і не втрачаючи розуму.
З того самого моменту, як Анніка витягла її з ліжка і перенесла до вбиральні, у Лісбет страшенно боліла голова. Їй хотілося мати з персоналом якомога менше справ — вона не любила просити про допомогу або виявляти слабкість. Але голова боліла так сильно, що Лісбет було важко бодай якось розумно мислити — вона простягнула руку і подзвонила медсестрі.
Спочатку Анніка Джанніні розглядала свій візит до Ґетеборга лише як пролог до подальшої тривалої роботи. Вона планувала познайомитися з Лісбет Саландер, довідатися про її справжній стан і накидати приблизний план стратегічної лінії, яку вони з Мікаелем Блумквістом намітили напередодні майбутнього судового процесу. Спочатку Анніка передбачала повернутися до Стокгольма того ж вечора, але драматичні події в Сальгренській лікарні не дозволили їй поговорити з Лісбет Саландер. Лікарі визнали її стан стабільним, але клієнтка виявилася в набагато гіршому стані, ніж думала Анніка: її мучили головні болі, трималася висока температура, що змусило лікаря на ім’я Хелена Ендрін прописати їй сильні болезаспокійливі засоби, антибіотики і спокій. Щойно клієнтку перевели до нової палати і біля дверей зайняв пост поліцейський, Анніку, відповідно, випровадили.
Трохи побурчавши, вона поглянула на годинник — було вже пів на п’яту. Можна було поїхати додому в Стокгольм, але тоді, якщо клієнтці стане краще, доведеться ранковим потягом знову їхати сюди. Можна переночувати тут, але тоді існує ризик змарнувати час, якщо Лісбет завтра не зможе приймати відвідувачів. Готель Анніка не бронювала, та і в будь-якому разі намагалася не обтяжувати зайвими витратами ті рахунки, які виставляла своїм клієнткам, як правило, жінкам знедоленим і небагатим. Перш за все вона зателефонувала додому, а потім Лілліан Юсефссон — колезі-адвокату, члену Товариства допомоги жінкам і давній інститутській подрузі. Вони не зустрічалися два роки і трохи пощебетали, перш ніж Анніка підійшла до мети свого дзвінка.
— Я в Ґетеборзі, — сказала Анніка. — Я збиралася поїхати увечері додому, але сьогодні сталися різні події, в результаті яких мені доведеться тут заночувати. Нічого, якщо я примандрую до тебе непроханим гостем?
19
Анна Лінд (1957–2003) — міністр закордонних справ Швеції, убита в центрі Стокгольма.