Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
— Можливо.
— Але, чесно кажучи, головне для мене зараз — убивця поліцейського Нідерман.
— Розумію.
— Я зв’язалася з генеральним прокурором. Зараз обговорюється питання про те, щоб передати всі звинувачення проти вашої клієнтки прокуророві в Стокгольмі й об’єднати їх з тим, що там сталося.
— Я виходитиму з того, що справу передадуть до Стокгольма.
— Добре. У будь-якому разі, я повинна дістати можливість допитати Лісбет Саландер. Коли це можна буде зробити?
— У мене є висновок її лікаря Андерса Юнассона. Він вважає, що Лісбет Саландер ще кілька днів буде не в змозі брати участь у допитах. Окрім фізичних травм вона перебуває під впливом болезаспокійливих засобів.
— Я отримала аналогічні відомості. Ви, мабуть, розумієте, як я розчарована. Повторюю, головне для мене зараз — Рональд Нідерман. Ваша клієнтка говорить, що не знає, де він ховається.
— Це відповідає дійсності. Вона з Нідерманом незнайома, і їй самій довелося вираховувати його і вистежувати.
— Ясно, — сказала Агнета Єрвас.
Еверт Гульберґ увійшов до ліфта Сальгренської лікарні, тримаючи в руках букет. Одночасно з ним туди зробила крок коротко стрижена жінка в темному жакеті, і він люб’язно притримав дверці ліфта, давши їй можливість першою підійти до столу чергового біля входу до відділення.
— Мене звуть Анніка Джанніні. Я адвокат, і мені треба знову зустрітися з моєю клієнткою, Лісбет Саландер.
Повернувши голову, Еверт Гульберґ здивовано поглянув на жінку, яку випустив з ліфта. Потім, поки сестра перевіряла посвідчення Джанніні і звірялася із списком, перевів погляд на її портфель.
— Дванадцята палата, — сказала сестра.
— Дякую. Я там уже була і знайду дорогу сама.
Вона взяла портфель і зникла з поля зору Гульберґа.
— Чим я можу вам допомогти? — спитала сестра.
— Я хочу передати ці квіти Карлу Акселю Бодіну.
— Йому заборонено приймати відвідувачів.
— Я знаю, мені хочеться просто передати йому квіти.
— Це ми можемо взяти на себе.
Квіти Гульберґ прихопив із собою в основному як привід — йому хотілося дістати уявлення про те, який вигляд має відділення. Подякувавши сестрі, він попрямував до виходу і пройшов повз палату Залаченка — номер 14, за відомостями Юнаса Сандберґа.
На сходовому майданчику Гульберґ зупинився і через дверне скло прослідкував, як сестра зникла з його квітами в палаті Залаченка. Коли вона попрямувала назад на місце, Гульберґ різко відчинив двері і швидко дійшов до чотирнадцятої палати.
— Доброго здоров’я, Олександре, — сказав він.
Залаченко з подивом поглянув на нежданого відвідувача.
— Я думав, що ти вже помер, — сказав він.
— Поки ні, — відповів Гульберґ.
— Що тобі треба? — спитав Залаченко.
— А ти як гадаєш?
Гульберґ підсунув стілець для відвідувачів і сів.
— Очевидно, побачити мене мертвим.
— Так, це було б дуже бажано. Як ти міг повестися як останній кретин? Ми дали тобі нове життя, а ти потрапив сюди.
Якби Залаченко мав таку можливість, він би посміхнувся. В його уявленні шведська Служба безпеки суціль складалася з аматорів, до яких він зараховував і Еверта Гульберґа, і Свена Янссона — він же Гуннар Бйорк, не кажучи вже про такого непроторенного ідіота, як Нільс Б’юрман.
— І тепер ми знову повинні витягувати тебе з полум’я.
Залаченкові, що дістав свого часу тяжкі опіки, цей вислів не сподобався.
— Нічого читати мені нотації. Витягніть мене звідси.
— Це я і хочу з тобою обговорити.
Гульберґ відкрив портфель, який тримав на колінах, дістав блокнот і розгорнув на чистій сторінці. Потім запитливо поглянув на Залаченка.
— Мене цікавить одна річ: невже ти справді зміг би нас закласти, після всього що ми для тебе зробили?
— А ти як гадаєш?
— Це залежить від того, до якої міри ти псих.
— Не називай мене психом. Я борюся за виживання і зроблю ради цього все, що буде потрібно.
Гульберґ захитав головою.
— Ні, Олександре, всі твої вчинки пояснюються тим, що ти злісна і гнила людина. Ти хотів знати рішення «Секції». Я тут для того, щоб тобі його повідомити. Цього разу ми і пальцем не ворухнемо, щоб тобі допомогти.
В очах Залаченка вперше з’явилася невпевненість.
— У тебе немає вибору, — сказав він.
— Вибір є завжди, — відповів Гульберґ.
— Я можу…
— Ти взагалі нічого не зможеш.
Глибоко зітхнувши, Гульберґ сунув руку в зовнішнє відділення коричневого портфеля і дістав пістолет «Сміт-і-Вессон» калібру дев'ять міліметрів, з позолоченою рукояткою. Це був дарунок, який він отримав двадцять п’ять років тому від англійського розвідувального управління на знак подяки за добуту від Залаченка і передану їм безцінну інформацію, — ім’я сценографа агенції британської розвідки МІ-5, як і Філбі, що працював на росіян. Залаченко вочевидь був вражений, потім посміхнувся.