Дівчина, яку ти покинув
- Автор: Мойес Джоджо
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1955-7 (fb2)
- Переводчик: Дар’я Петрушенко
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Дівчина, яку ти покинув». Краткое содержание книги:
— Вони справді повернуть її нам? Вони згодні, що в нас її викрали?
— Вам треба лише повідомити їх, куди надіслати картину.
Настає довга тиша. Джейсон Новицькі відриває погляд від батька і розкритими долонями витирає сльози з очей.
— Пробачте, — каже він. — Не знаю, що зі мною…
— Це природно, — Пол виймає зі столу пачку серветок і простягає йому. — Такі події завжди викликають емоції. Адже йдеться не лише про саму картину.
— Минуло стільки часу. Втрата нашого Деґа була мені постійним нагадуванням про те, чого мій батько, бабуся й дідусь натерпілися в часи війни. І я не до кінця вірив, що ви… — його щоки спалахують. — Це неймовірно. Відшукати родину того чоловіка! Мені казали, що ви добре знаєте свою справу, але…
Пол хитає головою.
— Я лише виконую свою роботу.
Вони з Джейсоном дивляться на старого, який усе не зводить очей з фотографії картини. Здається, він навіть зменшився в розмірах, наче події останніх кількох десятиліть упали на нього всією своєю вагою. Та сама думка одночасно вражає обох.
— Усе гаразд, тату?
— Містере Новицькі?
Старий трохи випростується, наче щойно згадав про їхню присутність. Його рука лежить на фотографії.
Пол знову сідає за стіл, тримаючи ручку між пальцями двох рук.
— Отже. Стосовно повернення картини. Я можу порекомендувати вам компанію, що спеціалізується на перевезенні творів мистецтва. Потрібен транспортний засіб з високим рівнем захисту, клімат-контролем і пневматичною підвіскою. І ще я рекомендую застрахувати картину, перш ніж вона прибуде до вас. Зайве нагадувати, що така картина…
— У вас є зв’язки в аукціонному домі?
— Перепрошую?
Колір потроху повертається до обличчя містера Новицькі.
— У вас є зв’язки в якому-небудь аукціонному домі? Я нещодавно розмовляв з одним, але там зажадали втридорога. Двадцять відсотків, здається. Плюс податок. Це забагато.
— Ви… ви хочете оцінити її для страхування?
— Ні. Я хочу продати її. — Старий, не дивлячись, відкриває свій потертий шкіряний гаманець і вкладає туди фотографію. — Вочевидь, зараз найкращий час для продажу. Іноземці купують усе підряд… — він зневажливо змахує рукою.
Джейсон вражено дивиться на батька.
— Але, тату…
— Увесь цей процес коштував чимало. Нам треба сплачувати рахунки.
— Але ти казав…
Містер Новицькі відвертається від сина.
— Ви не пошукаєте їхні контакти для мене? Звісно ж, випишете мені рахунок за ваші послуги.
Десь зовні гримають вхідні двері, і від удару здригаються фасади прилеглих будівель. Пол чує, як у сусідньому офісі приглушено розмовляє по телефону Міріам. Він ковтає і намагається говорити рівним голосом.
— Я зроблю це.
Усі надовго замовкають. Нарешті старий підіймається з місця.
— Що ж, це дуже добра новина, — каже він і натягнуто посміхається. — Справді, дуже добра. Щиро вам дякую, містере Маккаферті.
— Нема за що, — каже він. А тоді встає й простягає руку на прощання.
Коли вони пішли, Пол Маккаферті знов опускається на стілець, закриває теку й заплющує очі.
— Не треба брати це близько до серця, — каже Джейні.
— Знаю. Я просто…
— Нас це не обходить. Ми тут лише для відновлення законності.
— Знаю. Але ж цей містер Новицькі весь час торочив про те, як його сім’я дорожила цією картиною, як вона символізує для нього все втрачене, і ось тепер…
— Забудь, Поле.
— У Департаменті цього ніколи не траплялося, — він встає і нервовими кроками міряє тісний кабінет Джейні. Нарешті він зупиняється біля вікна і визирає надвір. — Люди просто раділи, коли ми повертали їм їхній мотлох.
— Ти ж не хочеш назад до поліції.
— Звісно. Я лише кажу, що мене просто тіпає від кожної такої справи.
— Ну ж бо, ти щойно заробив нам гроші, розплутавши складний випадок, — я навіть не була впевнена, що ти впораєшся. А це також і гроші на твій переїзд, пам’ятаєш? Тож ми обоє маємо радіти. Ось. — Джейні підштовхнула до нього теку. — Це тебе трохи підбадьорить. Надійшло вчора ввечері. Виглядає зовсім нескладним.
Пол виймає документи. Жіночий портрет, зниклий після 1916 року, викрадення виявлено лише десять років тому в ході ревізії творчого доробку художника, здійсненої його живими нащадками. І тут же, на окремому аркуші — фото вищезгаданої картини, що сміливо красується на мінімалістичній стіні. Опублікована в глянцевому журналі кількарічної давнини.
— Перша світова війна?
— Термін давності тут явно не діє. Здається, все очевидно. З їхніх слів, вони мають свідчення, що картину вкрали німці під час війни і більше її ніколи ніхто не бачив. Кілька років тому хтось із членів родини відкриває старий глянцевий журнал і — вгадай, що бачить на центральному розвороті?