Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)
- Автор: Ільюшин Ігор
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Києво-Могилянська Академія
- Жанр: История
Электронная книга - «Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)». Краткое содержание книги:
Підполковник Пстроконський доводив, що його найбільшим бажанням є участь у лавах польських підрозділів на радянському боці в боротьбі з німцями і задля цього він був готовий своїми діями поставити під радянський контроль усі підпільні організації, що діяли в Західній Україні, а також зав’язати контакт з варшавською організацією з метою одержання від неї інформаційних матеріалів стосовно німецького військового потенціалу на окупованій території та в усьому Райху[285].
Після двотижневого перебування у Москві Пстроконського у першій половині липня повернули до Львова. Офіційною версією його звільнення була втеча з депортаційного потяга. На вимогу співробітників НКВС підполковник після звільнення тричі зустрічався з Мацелінським, з його ад’ютантом поручником Станіславом Немчицьким («Козловським») та з іншими діячами польської конспірації.
З вищезгадуваних рапортів підполковника відомо, що він нібито доручив деяким з тих осіб, кому довіряв у підпіллі, попередити організацію про зраду Мацелінського та розповсюдити інформацію про те, щоб ніхто з підпільників не йшов на контакт з ним самим. Поручнику Немчицькому буцімто було доручено передати цю інформацію за кордон до генерала Соснковського[286].
Приблизно через десять днів після звільнення Пстроконського його заарештували вдруге. Другий і останній арешт підполковника був викликаний тим, що в НКВС вирішили вивести його з гри. Зважаючи на цілковиту бездіяльність у цей час усіх польських антирадянських організацій в Західній Україні, можна припустити, що вже до літа 1940 р. усі вони знаходились під контролем радянських спецслужб, а тому про подвійну роль, яку, можливо, прагнув відіграти їхній агент, в НКВС не дізнатися не могли. Пстроконський, на відміну від Мацелінського, Москві вже був не потрібен. Над долею всіх інших біль-менш помітних діячів польського підпілля в Західній Україні в НКВС ще розмірковували.
До серпня 1941 р. паризький емісар знаходився у московській в’язниці на Луб’янці, а після звільнення дістався армії генерала В. Андерса і служив там інтендантом. У вересні 1941 р. у Варшаві при ГК СЗБ відбувся таємний суд над колишнім посланцем із Франції. В обвинувальному акті прокурора капітана Л. Мілевського (Бачинського) зазначалося, що: «...обвинувачений підполковник Пстроконський 22 червня 1940 р. був заарештований у Львові і під час допитів надав НКВС інформацію про існування організації ПЗП (Polski Związek Powstańczy — Польський повстанський союз. — І. І.) та її керівні територіальні власті, назвав також прізвища (псевдоніми) членів організації — Добровольського, Яся (Соколовського), Влади Пеховської... В обмін на запропоноване звільнення він погодився співпрацювати з НКВС і зобов’язався регулярно постачати інформацію про ПЗП...»[287].
Однак Головнокомандувач СЗБ генерал С. Ровецький вирок варшавського суду не затвердив, мотивуючи це тим, що підполковник був емісаром «Центру» і що основний матеріал на нього знаходиться там[288].
Інформація про суд над підполковником Пстроконським, а також про рішення передати цю справу на розгляд «Центру» була надіслана радіограмою до Лондона. У документації колишнього уповноваженого Головного коменданта СЗБ, опрацьованій для Головнокомандувача Польських збройних сил (ПЗС), генерал В. Сікорський 15 січня 1942 р. залишив таку позначку: «Повідомити генерала Андерса про судовий вирок та про відкладення розгляду справи на післявоєнний час. Вимагати використання Пстроконського лише на другорядних посадах, на яких він міг би спокутувати свої провини хоча б частково»[289].
Нового розгляду цієї справи за свого життя підполковник уже не дочекався. Через сім років після його смерті, у 1959 р., Товариський суд Об’єднання солдатів Армії Крайової у Лондоні реабілітував Станіслава Пстроконського, а ще через два роки, у 1961 р., міністр Національної Оборони Польщі в еміграції генерал М. Токажевський-Карашевич затвердив це рішення[290].
Тим часом питання про можливість співпраці підполковника Мацелінського з органами НКВС ще раз постало на черговій конференції членів польського підпілля, яка відбулася 27 серпня 1940 р. у Чернівцях. Місцем проведення конференції м. Чернівці було вибране не випадково. На думку її учасників, радянські спецслужби тут ще не мали розгалуженої мережі своїх інформаторів[291].
285
Польское подполье на территории Западной Украины и Западной Белоруссии 1939–1941. — С. 1340–1342.
286
AAN. Zespól akt Armii Krajowej. Komenda Główna. Wojskowy sąd specjalny. Akta sprawy płk. Pstrokońskiego i mjr. Macielińskiego za wrzesień 1941 r. — Sygn. 203/IX/2. — K. 1–30.
287
AAN. — Sygn. 203/IX/2. — K. 3.
288
30 червня 1940 p., у зв’язку з капітуляцією Франції і необхідністю переміщення польських емігрантських властей на Британські острови, Головне командування Союзу збройної боротьби (ГК СЗБ), яке до того часу очолював генерал К. Соснковський, було перенесене до окупованої Польщі. Штаб-квартирою ГК СЗБ стала Варшава, а Головним комендантом — підвищений у званні до генерала С. Ровецький. Організаційно-територіальна структура СЗБ надалі була поділена на 6 регіонів (обшарів), які своєю чергою поділялися на округи, райони (обводи) та відділення (пляцувки). У Краківському, Люблінському, Львівському, Тернопільському, Станіславівському і Волинському округах поряд з польським проживала і велика кількість українського населення. Останні чотири округи, як і до того часу, продовжували становити так званий Регіон № 3.
289
MiD WIH. Koperty. — kop. № 17.
290
Węgierski J. Lwów pod okupacją sowiecką 1939–1941. — S. 148–149.
291
CAW. Zespól akt oddziału VI Sztabu Głównego Naczelnego Wodza. Sprawozdanie i raporty organizacji podziemnej w wojewodstwie Lwowskim z 1940 r. — Sygn. 407. — K. 274.