Український патріот з династії Габсбургів

З майстром церемоній Холоневським, який мені раз зробив увагу, що поступаю проти церемонії, посварився я сильно. Ми молоді прозивали його «золотим бажантом» (gold fasan), бо він все ходив у дивогляднім, золотом обшитім одязі.

Від оточення знаю, що й покійний архикнязь Рудольф285 також не любив двірських церемоній. Мій батько цінив високо його ум і ліберальні погляди, але на дворі висказувалися про покійного не добре. Говорили про ньго часто і багато. Але певного про його смерть не знаю нічого. Навіть урядовець міністерства закордонних справ Грубесіч, з яким я добре жив, а який мав в руках всі дотичні акти про архикн. Рудольфа, ніколи не хотів мені оповісти нічого про його смерть і казав, що його звязано присягою. Знаю тільки, що покійний Рудольф все жив у незгоді зі своїм батьком цісарем Франц-Йосипом І, який йому закидав, що хоче довести до перевороту державу й зачинати від армії.

Аж до часу мого до вступу до воєнної академії не зустрівся я ні разу з соціалістичними книжками ні поглядами. Одначе народ і його біду я знаю, бо найстарша моя сестра, яка любила ходити до хорих і т. и. брала мене звичайно з собою. Це так впливало на мене, що я перед часом споважнів, бо був пригноблений тим, що бачив. Вступаючи до академії, мріяв я про те, щоб вийти з неї добрим жовніром. З професорів її не зацікавив мене ні оден. Були це самі військові люде, сухі, маломовні. Деякі викладали дуже інтересно, як напр. проф. науки про артилерію, капітан штабу Рада і підпоручник жид др. Адлер, який викладав військове й горожанське право. Наука починалася о 6 ранку і тривала до 1 в полуднє, а по полудні від 3 до 6 веч. Предметів було 28, крім язиків. З чужих учили обов’язково французької й англійської мови, а з державних усіх язиків (також українського), але обов’язковим був тільки один з них. Я найрадше студіював географію, а найтяжче приходила мені наука про організацію армії та наука про терен. Мешкав я разом з іншими учениками академії й не мав окремої кімнати. Вставав я, як всі, о год. 5 рано. По спільнім сніданню йшли ми на науку, яка відбувалася в тім самім будинку. Деякі лекції були такі страшенно скучні, що ми або тарока грали, або робили збитки, за які мені не раз доводилось сидіти в «касарняку». Професорам, яких ми не любили, робили ми всякі збитки. Найбільше радости викликувало се, коли нам удалося вложити такому професорові живого хруща в каламар так, щоб він у відповідній хвилі виліз професорові на папір. А за одну «штуку» відсидів я раз 27 днів «касарняка». Було це так: командантом школи був генерал-лейтенант Бельмонт, чоловік старший і дуже гострий, якого ми не любили. Він мешкав в тім самім будинку, де була школа й мав до роспорядимости автомобіль, що стояв під кришею. Отож ночами нас шістьох викрадалося з кімнат, а ще я умів їздити автом, отож возив їх по саду й по великій «райтшулі». Так бавилися ми дев’ять ночей, аж в кінці зловив нас на горячім інспекційний офіцер. Найбільше приятелював я з одним хорватом, Олександром Петком, який погиб на війні. Іспити в академії відбувалися що півроку. Наука не приходила мені тяжко. Тільки безпосередно перед тим вчився я днями і ночами. З архикнязів я і брат Лео належали до перших, які вступили до академії. Перед тим цього не було. Батько дав нас до воєнної академії тому, щоб не говорили, що нас іменовано офіцерами тому, що ми архикнязі, як се бувало.