Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

Звістку про те, що майор Мацелінський згідно з розпорядженням полковника В. Жебровського очолив СЗБ-1, отримали в польських емігрантських урядових колах наприкінці квітня — початку травня 1940 р. Звідти вже 5 травня генерал К. Соснковський надіслав інструкцію до Львова, у якій ішлося про призначення Мацелінського виконувачем обов’язків коменданта Регіону № 3 з одночасним його підпорядкуванням командувачу Варшавського Регіону № 1 полковникові С. Ровець-кому. В інструкції також зазначалося, що забезпечення Регіону № 3 всім необхідним для проведення підпільної діяльності та підтримка зв’язку між ним і ГК СЗБ буде й надалі здійснюватися за посередництвом баз у Бухаресті та Будапешті.

Інструкція Головного коменданта СЗБ генерала К. Соснковського, який на той час разом з усім складом польського емігрантського уряду перебував на території Франції, вносила певну невизначеність у становище польського підпілля на західноукраїнських землях. З одного боку, Львів у всіх відношеннях мав підлягати Варшаві, а з іншого — мусив підтримувати постійний зв’язок за посередництвом баз із ГК СЗБ у Франції.

Позитивним в інструкції було те, що в ній приділялася значна увага питанню про необхідність об’єднання двох організацій СЗБ. У додатку до інструкції Головний комендант звертався до командувача СЗБ-2 (на той час уже до майора З. Добровольського) і наказував йому підпорядкуватися майорові Е. Мацелінському, а також діяти лише відповідно до директив останнього[276].

Питання про призначення майора Е. Мацелінського командувачем СЗБ і водночас виконувачем обов’язків коменданта Регіону № 3 було остаточно вирішено на вищезгадуваній конференції у Бєлграді, яка проходила з 29 травня по 2 червня 1940 р. Метою конференції було проаналізувати ситуацію, що склалася в окупованій Польщі, а також прийняти відповідні заходи, які покращили б умови існування та діяльності польських підпільників[277].