Третій рівень. Короткі історії
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-688-048-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Третій рівень. Короткі історії». Краткое содержание книги:
«Третій рівень» — перша і єдина збірка короткої гостросюжетної прози Андрія Кокотюхи. Тут всі форми кримінальної прози: від класичного детективу до трилера, від шахрайської історії до іронічної новели. А шанувальники детективу історичного дізнаються, хто ж насправді убив легендарного Олексу Довбуша.
— Забудемо про кардинала, Томаше, — різко сказав Потоцький, повертаючись до Зелінського. — Так, я справді хотів би бачити на польському троні короля Станіслава, якого підтримує Франція. Замість нашого нинішнього короля, Августа Другого. Цей дружить із російською королевою. Магістр сказав, що мої бажання можна втілити?
— Магістр сказав — немає нічого неможливого.
— Отже, цього хочуть планети, — зробив воєвода остаточний висновок. — Я хочу скликати в себе невеличкий сейм. Візьми це на себе, Томаше. Ти знаєш, кого кликати. А люди, до яких ти підеш, довіряють тобі.
Схиливши голову в поштивому поклоні, Томаш Зелінський тихо вийшов, залишивши Юзефа Потоцького наодинці з його думками.
За кілька днів у великій залі станіславівської резиденції Юзефа Потоцького за круглим столом сиділи місцеві шляхтичі, вірні як самому воєводі, так і королю-вигнанцю Станіславу. Розмову вів сам Потоцький, який до такого моменту вдягнуся в урочистий святковий одяг. Разом із шляхтичами сидів і Томаш Зелінський, вдягнений з такої нагоди в святкову сутану, а не повсякденне чорне католицьке вбрання.
— Отже, шановне панство, — розпочав воєвода. — Всі ми знаємо, що законний польський король Станіслав Лещинський вже шість років перебуває у Франції, в принизливому статусі. Власних сил повернути його на трон замість нинішнього, Августа Фрідріха, в нас не вистачає. Проте ви знаєте: я вірю в знаки, які подають нам зірки та планети.
Сказавши так, Потоцький не втримався — глянув на Зелінського. Повернули до нього голови й інші шляхтичі. Томаш на підтвердження цих слів поважно кивнув.
— Нині провидіння на нашому боці.
— Але цього замало! — зазначив Потоцький. — Бачу, пане Маєвський, ви щось хотіли сказати?
Шляхтич Маєвський, ровесник і давній друг Юзефа Потоцького, підвівся, окинув поглядом зібрання.
— Августа Фрідріха підтримують Австрія і Росія, — почав неквапом. — Якщо так триватиме далі, ці держави скоро поділять між собою польське королівство. І зроблять польського короля Августа своїм васалом. Тому нам теж треба шукати сильних союзників.
— Політика того вимагає, — погодився Потоцький. — Такі ж побажання я отримав від кардинала Флері. Франція не воюватиме на боці лише роду Полоцьких. Чи є пропозиції в шановного панства?
Тепер шляхтичі перезирнулися між собою. Нарешті один із них, що сидів до коронного гетьмана ближче, кахикнув, привертаючи до себе увагу.
— Говоріть, пане Калиновський, — дозволив воєвода.
— За Австрію нічого не скажу, — мовив той. — Але проти Росії завжди готові об’єднатися кримський хан і турецький султан. Я готовий очолити посольство до Магомета-паші й почати переговори.
— Але ви, пане коронний гетьмане, здається, маєте іншу думку? — тут же зазначив Маєвський.
Потоцький похитав головою.
— Навпаки, я з вами згоден. Тільки до цього переліку я хотів би додати ще козацьку старшину з України.
Після цих слів шляхтичі заговорили всі відразу. Розібрати, хто що говорить, не було можливості, та загальний тон був обуреним. Потоцький, послухавши трохи зі свого місця, жестом звелів шляхтичам припинити гамір. Вони стихли, наперед знову виступив Маєвський.
— Пане коронний гетьмане! — промовив шляхтич запально. — Через сто років після війни з Україною сьогодні шукати з ними дружби навряд чи мудро є. Ми ще не забули, як запорожці пускали шляхетну польську кров! Невже ви думаєте, що цей союз такий необхідний?
— Ще два роки тому я б вам такого не пропонував, панове. Але тепер, за моїми відомостями, козацька старшина Правобережної України досі не має гетьмана. Зараз Гетьманщина під опікою російської цариці. Гетьманів призначає вона. І частина української верхівки цим дуже незадоволена.
Тепер шляхтичі стихли.
— Ви хочете сказати, пане Потоцький, що настав час, коли українці зможуть вдарити по Росії зсередини? — обережно запитав Калиновський.
— Саме так, пане Калиновський, — кивнув воєвода. — Маючи підтримку хана і султана та благословення французького кардинала, ми, Потоцькі, зможемо поставити ультиматум королю Августу. І вимагати повернути трон королю Станіславу. Він відмовиться. Тоді ми спільно з нашими союзниками розпочнемо наступ. А коли король Август побіжить до цариці Катерини, дорогу йому перекриють українці!
— Чому вони стануть на наш бік? — так і не міг до кінця зрозуміти Маєвський.