Третій рівень. Короткі історії

Оклигав він удома.

Був недільний ранок, у голові шуміло, в роті було гидко, у горлі пересохло. Дружина лежала поряд, і, здавалося, спала, та коли Рибак підвівся, розплющила очі і повернулася до нього:

— Радий чи ні?

— Що такого? Випили…

— Нажерлося, свинюка, на собачих поминках! Далі вже нема куди, Рибак, стій, приїхали!

— Ну, попросив сусіда…

— Ти з ним посварився, хоч це пам’ятаєш? Спочатку кричав, що всіх собак закопаєш, а потім почав верзти щось про те, як його Русланчик нашу дитину мало не загриз.

— Хіба не так було?

— Не так! Це був хлопчик з сусіднього будинку, він до нас гратися приходив, а псина ця його до квартири не підпускала. Лежав на порозі, на килимку, тварюка, і на людей кидався. Бо господарі на весілля пішли, а собаку залишили квартиру стерегти. Просто так, біля дверей посадили. Оце ти їм і згадав учора.

— І правильно.

— А потім ти почав вимагати собі лопату. Мовляв, піду його ще глибше закопаю, і не під липою він зовсім, а на смітнику, де йому саме й місце. Якби мужики не розборонили… Ой, Рибак, попив ти мені крові, ото вже попив!

Рибак розгублено почухав потилицю. Точно, горілка розкріпачує підсвідомість. Він увесь час хотів сусідові щось подібне сказати, та мовчав. Злість, виходить, накопичував. Якось воно буде, хай шум у голові вщухне.

А тут ще понеділок завтра. Собака в п’ятницю здох, а в понеділок на роботу, не дуже вдалі дні, він завжди це казав. Треба відлежатись. Він працював охоронцем у нічному кафе. Основна гульня закінчувалася близько третьої ночі, а зачинялися вони о восьмій. Та чергувати він мусить обов’язкову добу. Потім знову три дні вихідних…