Третій рівень. Короткі історії

Ті, хто не розбрівся спати, а посідали з місцевими біля вогнища смажити традиційні вже шашлики, зовсім не звертали уваги на відсутність Олекси й Марічки в товаристві. Зі свого імпровізованого ложа коханці не могли бачити вечірніх посиденьок, зате дуже добре чули їх. Особливо коли підпилі чоловіки за звичкою почали співати. Не завжди в такт, не завжди доспівуючи пісню до кінця, зате в кожному разі — голосно, старанно, затято, ніби йшли в штикову атаку.

— Думаєш ти про що? — втретє запитала Марія, легенько штурхнувши Олексу кулачком трошки нижче живота.

Відповідати він не поспішав, бо точно знав, що почує за цим: якої він думки про неї та їхні стосунки. Хоч жодних стосунків, крім поцілунків та сексу, перший раз — квапливого й нетривалого, як завжди трапляється між новими партнерами, зате вдруге — можна сказати, повноцінного й задовільного для обох, між ними ще не склалося. Говорити не було про що. Та жінки все одно хочуть знати, як чоловіки ставляться до них після цього, чи не надто скоро вони здали свої бастіони, чи не вважаються вони після такого аж надто доступними та всяка інша бабська фантазія…

Відповіді Олекса не знаходив на жодне з подібних запитань. Тому зітхнув, намагаючись, аби це не виглядало в дусі «як ти мені набридла», а виглядало свідченням приємного розслаблення.

— Ми займаємося не тим, — промовив неголосно.

— Ми з тобою? — Марія враз підвелася, спершись на лікоть.

— З тобою в нас усе нормально, — Олекса сподівався, що його посмішку дівчина як не побачить звиклими до темряви очима, то бодай відчує. — Ми тут усі займаємося дурними речами. За них, звісно, платять, але це — слабке виправдання.

— Гори. Чисте повітря. Сіном пахне. Ти десь чув у Києві, як пахне сіно?

— До чого тут сіно? Тут прекрасна натура! Просто бомба! Треба знімати інше кіно… Якщо рекламні ролики можна назвати кіно… Все одно: кіно тут мусить бути інакшим!

Відчувши живе зацікавлення Марії, він подумки похвалив себе — зіскочив із небезпечної теми з’ясування стосунків між випадковими коханцями й узагалі, між чоловіками та жінками. Раз вони не з’ясовані остаточно протягом тисячоліть, чому це питання мусить закритися тут, у мальовничому Прикарпатті, на сіннику. Тепер, намагаючись заговорити дівчину, розрадити її розмовами, Олекса раптом відчув себе кимось подібним до Шехерезади.

Коли нема, про що говорити з жінкою після сексу — почни розповідати їй історію. Він не знав, чи хтось до нього додумався до такої простої істини. Тож був схильний вважати себе тут першопрохідцем.

— Інакшим — це яким? — не здавалася спрагла до розмов дівчина.

— Я сказав би — героїчним. Ну, звісно, в тій мірі, в якій допускається героїзм тепер. Часи тепер інші, сама ж знаєш.

— Чула.

— Бачиш, чула. А в горах та біля гір люди не так живуть! Хай вони не Конани-варвари чи там Міцні Горішки, але ж їхній, місцевий героїзм, щоденний та тихий. Спробуй хоча б місяць протриматися без гарячої води чи, не дай Бог, Інтернету… Ось де героїка! — Олекса відчув, що його несе, і так само зрозумів — Марія забула про з’ясування стосунків, її захопило так само, тож заговорив тепер зовсім упевнено: — І тут, у цих краях, зажди були герої! Чула, пісню безкінечну співають біля вогнища кожен вечір про Довбуша?