Третій рівень. Короткі історії
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-688-048-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Третій рівень. Короткі історії». Краткое содержание книги:
«Третій рівень» — перша і єдина збірка короткої гостросюжетної прози Андрія Кокотюхи. Тут всі форми кримінальної прози: від класичного детективу до трилера, від шахрайської історії до іронічної новели. А шанувальники детективу історичного дізнаються, хто ж насправді убив легендарного Олексу Довбуша.
— Ага. Вони й зараз затягнули. Дійшли до кондиції.
Справді, захопившись розмовою, Олекса пропустив повз увагу — спів уже почався. Затягнули, як завжди це бувало, дружно, не заспівали — гаркнули:
Місцеві хлопці, котрі допомагали на місці, знали її всю, від початку до кінця, всякий раз старанно виконуючи куплет за куплетом й навіть повторюючи останній рядок кожного, як, мабуть, і належить. Олекса, як і решта киян, не спромігся вивчити навіть половини. Та один куплет, вірніше — його зміст, таки зачепив. І тепер, знаючи — ось він, наближається, підняв руку, закликаючи Марію помовчати й дослухатися.
Нарешті знаменитий опришок Олекса Довбуш почав ламати двері хати своєї коханки Дзвінки, а її чоловік Штефан схопив заряджену рушницю й пальнув у зухвальця просто через двері. Чоловічі голоси гучно затягнули:
— Чула? — швидко запитав Олекса, і, не дочекавшись відповіді, сказав переможно: — Чула!
— Ну, чула, й не раз. А чому ти так збудився?
— Хіба не ясно? — Олекса відсторонив від себе Марію, сів, узяв її руку, притулив собі трошки нижче правого плеча. — Ось, права сторона. Пісня, яку тут постійно співають, має під собою реальну основу, прочитай у будь-якому підручнику. Ліньки підручник брати — залізь у Інтернет. Коротше, Олекса Довбуш, котрий уже за життя був у цих краях народним героєм, загинув у ніч на 24 серпня 1742 року. Дивний збіг, це ж наш День Незалежності, але навряд чи хтось про це думає тепер. Тоді ж до нашої політики… А, пусте! — відмахнувся він, сам захопившись власного ідеєю. — Я трошки про це читав. Хотів писати сценарій про Довбуша, серйозний сценарій, великий. Але не банальний. І ось пісня, Марічко, мені підказала, як треба.
— Треба — що?
Олекса знову зітхнув, не пускаючи її руки.
— Дивись. Повторюю ще раз. Довбуша, реального Довбуша, застрелив Штефан Дзвінчук. На таких в Італії кажуть «рогоносець». Дружина Штефана, теж, до речі, Марія, але звали її всі Дзвінкою, мала тривалий зв’язок із Довбушем. Зраджений чоловік застрелив злочинця, котрого багато років не могла знайти ані коронна поліція, ані навіть ціла армія. Ось така тобі затравка.
— Буває, — відповіла Марія.
— Буває, — легко поголився Олекса. — А чи буває так: поцілив стрілець у праве плече, а кров тече з лівого? — він перемістив дівочу руку в той бік, де билося серце. — Ліве плече, розумієш? Смертельне поранення. Хоча лупив Штефан через двері, не бачачи свого ворога, не знаючи навіть, де той стоїть! І так влучно, мов ворошиловський стрілець, із першого разу — просто в серце! Але свідчення на віки лишилися зовсім інакші. Щойно ми їх чули: поцілив у праве плече, кров потекла з лівого. Що, в гуцулів тоді були кулі зі зміщеним центром?
— Не знаю… — тепер Марія говорила вже не так упевнено. — Слухай, я ніколи й не думала про такі речі…
— Ну, а я думав, — не без гордості вимовив Олекса. — Щойно почув уперше цю довжелезну пісню, з’явилися перші запитання. Склалося все само собою.
— Що склалося?
— Історія. Ну, або заявка на історію. Не знаю, чи буде з цього колись кіно. Та свої думки з цього приводу готовий записати. Приїдемо в Київ — оформлю, почну рухати. Когось у цьому бізнесі я вже трошки знаю.
— Цікаво. Розкажеш?
— Про що саме?
— Ну, історію свою… Чому стріляли в праве плече, а куля влучила в ліве. Взагалі… Я ж нічого такого ніколи не знала сама, не цікавилась…
«Чим ти взагалі цікавилась», — ледь не вирвалося в Олекси. Та стримався, прокашлявся, набув поважного вигляду.
— Гм, ну, не хочу гратися зараз у поважного вченого…
— А в тебе й не вийде! — перебила Марічка. — Вчені отакого… отут, як ми з тобою щойно… не роблять, хаха…
— Багато досвіду в сексі з ученими? — запитав Олекса з удаваною суворістю.
— Іди в баню! Кажи давай, слухаю, цікаво.
— А цікаво — помовч! — він знову прокашлявся. — Значить, щоб не вантажити тебе непотрібним, скажу те, чого з тебе реально досить. Власне, цього було досить і з мене. Отже, уяви собі середину вісімнадцятого століття. Наша з тобою Україна розділена на дві частини. Гетьманщина лишається незалежною козацькою державою, але вже що далі, то більше ця незалежність стає формальною. Бо вже на той час майже сто років знаходиться під протекторатом Російської імперії. Так вирішила колись Переяславська Рада.