Третій рівень. Короткі історії
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-688-048-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Третій рівень. Короткі історії». Краткое содержание книги:
«Третій рівень» — перша і єдина збірка короткої гостросюжетної прози Андрія Кокотюхи. Тут всі форми кримінальної прози: від класичного детективу до трилера, від шахрайської історії до іронічної новели. А шанувальники детективу історичного дізнаються, хто ж насправді убив легендарного Олексу Довбуша.
— Це я знаю, в школі вчили.
— Молодці, добре вчилися. Ось, а Прикарпаття, де ми з тобою зараз, далі лишається в складі Речі Посполитої. Тобто, під Польщею. Коли польський король Август помер, почалася, як це буває завжди, запекла боротьба за польську корону. А стабільності й без того катма. Народ, особливо селяни, незадоволені як російським царем, так і польськими шляхтичами. Довбуш зі своїми хлопцями починав, між нами кажучи, як звичайний собі рекетир. За такі слова нині патріоти можуть заплювати очі, та інакше обкладання даниною заможних євреїв не назвеш. Це вже потім він доріс до народного героя, почав скубти шляхтичів, як тепер кажуть — владу. Звісно, на певному етапі цій… в сенсі… тій владі Довбуш не як бандит, а саме, як народний герой почав сильно заважати. Там ще політика наклалася…
— Політика? І там політика?
— Завжди політика, — зітхнув Олекса. — Коротше, докладно зараз не розкажу, Марічко, бо сам ще не до кінця придумав. Але, на мій скромний погляд, усе це могло початися так…
II
Воєвода Станіславський та Немирівський, польський шляхтич Юзеф Потоцький, прямий нащадок знаменитого дворянського роду Потоцьких, ще за життя короля Августа був чи не найбільшим його прихильником.
Принаймні, так вважав сам пан Юзеф. Крім того, цей представник роду Потоцьких мав пристрасть, котру не надто афішував хоча б через те, що багато хто зі шляхетних знайомих вважав її сумнівною, навіть небезпечною. При тому, що пан Юзеф був більш, ніж переконаний: кожен, хто вголос ганив таємні науки, а тих, хто ними цікавиться, записував мало не чортові в родичі, — сам потай хотів знати своє майбутнє, звертався до медіумів та відсипав жмені червінців за власні складені гороскопи.
Перебуваючи в глибоких роздумах про свою найближчу долю, Юзеф Потоцький проводив багато часу зі своїм духівником, Томашем Зелінським. Саме від нього воєвода почув історію про те, як Карл Нерус, магістр таємних наук, склав гороскоп кардиналові Дельвіно, не отримавши на те його згоди. Цим самим пан магістр надзвичайно ризикував — після таких дій його відразу могли оголосити єретиком.
— Магістра навіть заарештували й запроторили до каземату, — говорив духівник панові Юзефу. — Нещасний чекав нелюдських тортур та страшної мученицької смерті. Та замість того раптово отримав свободу. Й навіть — винагороду кардинала.
— Що змусило його преосвященство помилувати єретика? — обережно запитав Потоцький.
— Гороскоп справдився, — розвів руками пан Зелінський. — Магістр передбачив, що єпископ Мореліо, головний ворог його преосвященства Дельвіно, помре від шлункової хвороби. Так і сталося. Після того магістр значно збільшив плату за свої послуги. Тож запросити Карла Неруса до нас, у Станіславську резиденцію, коштувало чималих грошей. Це я пояснюю вашій милості…
— Нічого не треба пояснювати, — відмахнувся Потоцький. — Скажи краще, ціна того варта?
— Нерус, як ви знаєте, ще в Станіславові. Ви можете самі з ним поговорити, пане Юзефе. Але раз ви довірили цю розмову спочатку мені, вашому духівнику…
— Правильно, правильно, пане Зелінський! Я хотів, аби все було так само чисто, як із кардиналом! Нерус склав гороскоп його преосвященству, не зустрічаючись з ним віч-на-віч. Зі мною мало відбутися те саме. То який результат?
Духівник заговорив скрадливо й обережно:
— Магістр Нерус підтвердив те, що я говорив вам ще взимку.
— Нагадай, — звелів пан Юзеф, хоч чудово знав, про що піде мова.
— Саме ви, найсильніший з роду Потоцьких, повинні повернути на польський трон законного короля Станіслава Лещинського. Тим самим династія Потоцьких пануватиме не лише тут, на Галичині, а й у всій Речі Посполитій.
Потоцький підвівся з крісла, замислено пройшовся залою. Духівник замовк, лиш перебирав тонкими пальцями нефритові чотки. Потоцький підійшов до вікна, оздобленого вітражем, заклав руки за спину. Постояв так якийсь час, збираючи рій думок докупи, тоді мовив.
— Цей магістр справді вміє вгадувати бажання.
— З вашого дозволу, пане Юзефе… — так само обережно заговорив духівник. — Ваші бажання мені видаються такими, що сповнені більших чеснот, ніж бажання кардинала Дельвіно. Адже той потай жадав смерті своєму брату во Христі. Це — гріх…