Тайники розкриваються вночі
- Автор: Кашин Володимир Леонідович
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Тайники розкриваються вночі». Краткое содержание книги:
Своїм успіхом Юрій Гармаш зобов'язаний чесним радянським людям, старшим товаришам з кримінального розшуку, які допомагають йому робити перші кроки в його нелегкій і потрібній справі. Дія роману відбувається в першій половині 1960-х років.
— Друковано однією машинкою. Лист набагато пізніше. Літери за цей час трохи збилися, особливо «е», «а».
— Так, — глибоко передихнув Вовченко. — Так, так… — Обличчя його посмутніло.
Коли експерт повернувся, щоб іти, підполковник неголосно промовив:
— Мені не треба нагадувати своє прохання? Дослідження абсолютно неофіційне, ніде не реєструється… Все залишається між нами.
— Звичайно, товаришу підполковник, так, як ви сказали.
— Ну, спасибі…
Експерт вийшов, а Вовченко довго сидів нерухомо. Дзвонили телефони. Чорний — міський, і білий — від начальства. Він не брав трубки. Здавалося, нічого не бачив, ні про що не думав. Анонімний лист, який колись передав начальник управління, і барвиста вітальна листівка лежали поряд.
Анонімка довго відлежувалася в сейфі підполковника. Час од часу Вовченко виймав її, вчитувався, намагаючись знайти який-небудь натяк на автора. Відчував у викладі щось дуже знайоме. Але що саме? Нарешті здогадався: лист ряснів дієприслівними зворотами, які так полюбляв майор Дроздов.
Це відкриття спочатку приголомшило Вовченка. Дурниці! Скільки людей люблять ці звороти… Як же без них! Він переглядав рапорти й записки майора і дедалі більше впевнювався, що не помилився. Тоді згадав, як на п'ятдесятиліття товариші надсилали йому вітальні листівки й телеграми: Він зберіг їх. Тепер знайшов листівку від Дроздова. Вітальний текст надруковано на машинці: пузатенькі літери шрифту на анонімному листі й листівці однакові. Але Вовченкові все ще не хотілося вірити в це. Відрізав край листівки, де була зворотна адреса Дроздова, і віддав на графічне дослідження.
Віднині не залишилося жодного сумніву.
Але навіщо було майорові це робити? І Вовченко раз у раз ставив собі класичне запитання криміналістики: хто від цього має вигоду? Дроздов? Нісенітниця! Дрібна помста юнакові за критику? Теж дурниця…
Підполковник зняв трубку.
— Вікторе Федоровичу?.. Зайдіть до мене.
Дроздов привітався і, тримаючи в руці документи незакінченої справи, якою, як він вважав, цікавиться підполковник, сів у крісло.
Потім помітив, що Вовченко надзвичайно похмурий, і механічно глянув на стіл. Знайомий лист і якась листівка лежали поруч.
— Ви можете це пояснити, Дроздов?
Майор силкувався всміхнутись, але в нього затремтіли губи. Надрізана листівка, на якій він прочитав своє привітання, все пояснила.
— Мені незрозуміло одне: чому? Навіщо це вам?
Пополотнілий Дроздов мовчав. Права рука його з документами безсило звисла.
— Вікторе Федоровичу… — як ніколи жалісно промовив Вовченко. — Ми з вами прийшли сюди разом… стільки років пліч-о-пліч… У мене в голові не вкладається…
— Я нічого не робив, — хрипко промовив Дроздов, не підводячи погляду.
«Кому це вигідно? Кому це вигідно було? — билася в голові Вовченка єдина думка. — Для махінаторів з «Оріона»? — Навпаки, молодого, недосвідченого оперативника вони могли обдурити легше, ніж такого, скажімо, як Погосов чи Дроздов. Значить, самому Дроздову. Але чому? Невже така сильна радіація від усякої гидоти, з якою маєш справу, що й на Дроздова подіяло?!. І раптом він згадав, що на самому початку вивчення «Оріона» там дізналися, що справу в Дроздова забрали й передали новенькому працівникові, а незабаром стало відомо, що колишній оперативник Ланенко працює юрисконсультом на цій же фабриці.
Ще невиразна, туманна здогадка спала підполковникові на думку.
Більше навмання, ніж певно, спитав:
— З Ланенком ви в одному під'їзді живете?
— У різних, — мов потопаючий, вхопився за соломинку Дроздов. — У різних, — гарячково повторив він, наче ця обставина могла врятувати його.
— І не дружите?
— Що ви! — очі в Дроздова зовсім округлились. — Ви ж пам'ятаєте, як ми сварилися!..
Він іще говорив багато, запально про свою антипатію до Ланенка, про їхні суперечки… І чим більше гарячкував, тим дужче холоднішав погляд Вовченка.
Підполковник зупинив Дроздова жестом.
— Напишете рапорт на ім'я начальника управління про відставку і віддасте мені. Мотиви… — він зробив паузу. — Мотиви які завгодно. Стан здоров'я, сімейні обставини, все, що хочете…
— Товариш підполковник!.. — Рум'янець, який несміливо повернувся на обличчя Дроздова, знову збіг з нього.
— Пенсію одержите. Тільки з огляду на роки, що ви прослужили…
— Петре Володимировичу, — благав Дроздов. Руки в нього тремтіли, і папери, які він стискав, сумно шелестіли. Здавалося, ось-ось в очах цього кремезного чоловіка виступлять сльози.
— Я не хочу глибоко вникати в справу, — сказав Вовченко. — Але, якщо завтра не буде рапорту, — жорстко додав він, проситиму начальника управління призначити розслідування. Йдіть!