Тайники розкриваються вночі
- Автор: Кашин Володимир Леонідович
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Тайники розкриваються вночі». Краткое содержание книги:
Своїм успіхом Юрій Гармаш зобов'язаний чесним радянським людям, старшим товаришам з кримінального розшуку, які допомагають йому робити перші кроки в його нелегкій і потрібній справі. Дія роману відбувається в першій половині 1960-х років.
Варвара Олексіївна ледь посміхнулася.
— Отак по секрету й порадимо. Зберіть тих кількасот і міняйте.
Сизоокий різко підхопився з стільця. Здавалося, й сидів на ньому як на голках. Вухатий теж підвівся, закрив журнал, обдарував Варвару Олексіївну золотозубою посмішкою.
— А де той чоловік живе?
— У вас зараз, мабуть, і грошей нема? Так? Ну, а без грошей нічого не вийде. Без них на світі нічого не виходить. Живе він у центрі, у гарному будинку… Думайте, як розбагатіти, а ми ще навідаємось…
Відвідувачі вийшли, залишивши Варвару Олексіївну в душевному сум'ятті.
Тільки тепер, після того, як їй побачилася велика світла кімната, в якій вона житиме із Юрком, своя власна, з кожною знайомою до болю шпаринкою, здалася ще тіснішою й похмурішою. А що ті двісті—триста карбованців! Уже й не так багато… Якби місяців зо три пошила по людях, назбирала б… В уяві постало, як вона в новій просторій квартирі зустрічає невістку, бавиться з онуком… Пошкодувала, що не спитала прізвищ у добродіїв, де їх шукати згодом. Побігла до сусідки, але та теж не знала — вони лише кілька хвилин побули в її кімнаті і, здавалося, не так цікавилися її побутовими умовами, як Гармашами.
Вухатий і його товариш похапцем вийшли на вулицю.
— Важка сімейка, — процідив крізь зуби Григорій Михайлович. — Пусте діло…
— А я певен, що не пусте, бадьоро заблищав зубом вухатий. — Щеня заскавучить іще.
На концерті
Театральний зал Жовтневого палацу повен. На яскраво освітленій сцені пританцьовував, декламував і виспівував заяложені куплети перед мікрофоном безголосий естрадник. Говорив скоромовкою, захлинаючись словами, мовби намагався компенсувати нестачу голосу й дикції сліпучою білозубою посмішкою, феєричною рухливістю.
Проходячи вранці повз театральну касу, Юрій звернув увагу на барвисту афішу. Взяв два квитки в партер. Та, відійшовши від каси, подумав: не слід було цього робити. Інна любить естраду, але, здається, цілком байдужа до нього. Після того вечора на «Поплавку» й разу не подзвонила.
Але чому має дзвонити вона, а не він?
За цей час бачив її двічі: одного разу на молодіжному вечорі, куди вона прийшла з Аллою, вдруге — на вулиці в компанії Божка і ще якогось чоловіка. Звернув у провулок, щоб не зустрітися з ними…
Але завжди, навіть коли з головою поринав у справи, дівчина ніби була поруч. Часом доходило до смішного: він підводив голову, щоб перекопатися, що її справді немає…
Цілий ранок не міг вибрати хвилини, коли в кімнаті нікого не буде, — мусив вибігти на вулицю, до автомата.
— Будь ласка, Інну Паволоцьку.
Її покликали. Вона здивувалась. Потім наче зраділа. Погодилася. Умовилися зустрітися.
Відійшов од телефону, відчуваючи, як у ньому тремтить від напруження кожний нерв…
Тепер вона поруч. Від неї віє легкими пахощами квітів — такими знайомими йому. Від них у хлопця наморочиться голова. А варто скосити оком і побачить її профіль. І йому врешті зовсім байдуже, що витанцьовує і співає зморений життям літній естрадник…
Юрій кладе свою руку на тонкі дівочі пальці. Інна тепло потискає їх. Хлопець відчуває, як сцена починає гойдатись в його очах, відривається від підлоги й хилиться з боку в бік. Та ні, то на сцені вже гойдаються гімнасти.
Інна зовсім забирає собі його руку. Ніби через тисячі й мільйони років Юрій бачить, що на сцені вже не гімнасти, а співак, і пристрасна пісня, здається, злітає не з уст артиста, а рветься з самого серця…
Хтозна, коли концерт скінчився, він тягся тисячоліття, але всі ці тисячоліття вкладалися в коротку мить щастя…
Катастрофа майора Дроздова
До кабінету підполковника увійшов худенький, і взимку веснянкуватий, експерт науково-технічного відділу. Він поклав на стіл два документи: вітальну листівку на ім'я Вовченка й анонімний лист про дружбу оперативного уповноваженого Юрія Гармаша з інженером Божком.