Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
Поль Дроп умовк, і Жюв лагідно запитав:
— То що з вами сталося?.. Кажіть, перед вами друг.
Дроп затремтів.
— Я знаю, — відповів він. І раптом простягнув руку й міцно потиснув Жювову долоню. — Пане Жюв, — белькотів він, — ось що зі мною трапилось. Розповідатиму я недовго, але моя пригода від цього не менш страшна. Сьогодні пополудні, коли я працював у цьому кабінеті, слуга доповів, що прийшов один добродій, який не назвався, і хоче поговорити зі мною. Я спершу гадав, що то ви, а тоді подумав, що то хворий, який прагне зберегти інкогніто. І звелів пустити його.
— І хто ж то був? — стривожився Жюв.
Поль Дроп, хоч і сидів нерухомо, ніби й далі тремтів, тож глухо відповів:
— Пане Жюв, я побачив, як у мій кабінет задкуючи ввійшов чоловік зрілого віку. Я гадав, він розмовляє зі слугою, що, можливо, так і було. Та коли мій гість обернувся, мене вразило, що на його обличчі маска.
На ці слова Жюв аж підхопився.
— Та невже? — згукнув він.
— Атож, — трохи голосніше продовжив Дроп. — Я побачив перед собою чоловіка в чорному, обличчя його ховалося під каптуром… Не видно ні рота, ні носа, а коли я одразу по тому розпитав служника, він присягнув, що теж не роздивився гостя. Бо той, хоч і прийшов без маски, так спритно жонглював капелюхом, що затуляв ним обличчя.
Такі дивовижні подробиці просто приголомшили Жюва. «Що це все означає?» — міркував він. І майже мимоволі думки його звернулися до легендарної постаті, до чоловіка в чорному, що ховав обличчя під каптуром, до чоловіка, ладного на все, що досягав усього, — до Генія злочину, Володаря жаху, Господаря мотороші, чиє ім'я — Фантомас.
Неймовірним зусиллям Жюв погамував хвилювання.
— І що ж той незнайомець хотів?
— Він хотів завдати мені жахливих мук, — відповів Дроп тим самим безживним голосом, що й на початку. — Він вихопив з кишені револьвер і спрямував на мене, погрожуючи. А потім набрався нахабства і спокійнісінько зробив мені, як він висловився, ділову пропозицію. Пане Жюв, незнайомець обіцяв віддати малого Убера за сто тисяч франків. Отже, до мене приходив шантажист.
Розповідь Дропа була така дивовижна й несподівана, що Жюв, піддавшися хвилюванню, рвучко підвівся. «Що означає розповідь Поля Дропа? Бреше він чи ні? Невже в нього такий сатанинський розум, що вигадав цей шантаж з усіма подробицями? Але йому не могли запропонувати дитину, бо малюк (кілька хвилин тому Жюв довідався про це) під опікою лікаря й навіть живе в цьому ж будинку, тільки трохи вище».
Проте Поль Дроп видавався цілком щирим. Ніби й гадки не маючи, що Жюв може усумнитися, не помічаючи вражених поглядів інспектора, він розповідав далі:
— Той чоловік шантажував мене з нечуваним зухвальством. Я присягав, що не маю жодного су, що ніколи не зберу такої суми, падав йому в ноги, благав повернути сина. Потім я погрожував, лаявся… Та марно… Спрямований на мене револьвер не давав мені кинутися на злочинця. А моїх благань про милосердя він ніби й не чув.
У безбарвному, кволому й сумному голосі Поля Дропа чувся біль.
Жюв урвав лікаря спокійним запитанням:
— І чим усе скінчилося?
— Жюве, я боягуз; щоб виграти час, урятувати сина й повернути його, я пристав на умови того зарізяки. Я пообіцяв знайти гроші… — Поль Дроп і заридав, а за хвилю докинув: — Бо коли я не дістану грошей й піду на ту зустріч, то що я дам шантажисту і як поверну сина?
Жюв мовчав, обмірковуючи почуте. Чому вірити? Що тут думати? Поль Дроп, звісно, не міг перейматися пошуками сина, оскільки насправді той син — Жюв був певен — у його руках. З іншого боку, щирість і розпач у словах Дропа змусили Жюва, попри зрозумілу підозріливість, повірити лікареві. Отож Жюв дійшов висновку: «У Поля Дропа справді побував шантажист, але хто?» І раптом інспекторові мов сяйнуло, сяйнула начебто неймовірна, проте цілком логічна думка.
«Хай йому біс, — лайнувся Жюв. — Тільки одна людина могла знати про нелюдські переживання Поля Дропа. І та людина, до всього, — його затятий ворог, ненавидить Дропа і не без підстав. Зовуть його… — Справді, таке вгадати неважко, — не інакше, як Себастян Перрон. — Жюв уже снував найхимерніші припущення. — Хіба не міг малого Убера викрасти Поль Дроп? Хіба не міг стати шантажистом Себастян Перрон? Отже, дитину викрав хірург, а суддя — ошуканець, що прагне будь-що — навіть стражданнями ближніх — запопасти гроші».
«Себастян Перрон помиляється, — думав Жюв, — гадаючи, що Поль Дроп не міг украсти дитини. Тому спробував шантажувати Дропа, вимагаючи повернути хлопця, якого в хірурга нема. З іншого боку, лікар не здогадується, хто до нього приходив. Чи вважає це за помсту когось із спільників? Чи гадає, що хтось розкрив його таємницю? А може…»