Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
А час збігав. Довжелезні стомливі хвилини тяглися безконечною чередою. Пройшло чверть години, півгодини, година. Жюв у багнюці вже цокотів зубами. «Казна-що, — думав інспектор. — Або ж навпаки, все дуже ясно й зрозуміло… Дроп мені набрехав, у Венсенському лісі так само нема шантажиста, як і в моїй спальні». І Жюв вигадав отаку химерну історію. Оскільки на зустріч ніхто не прийшов, то, очевидно, ніхто й не повинен був приходити. Дроп, аби одурити Жюва й розвіяти підозри, вдався до хитрощів і вигадав, ніби до нього з'являвся шантажист і навіть призначив побачення.
«Ну що ж, я впевнився, — розважав інспектор. — Щойно я звинувачував Себастяна Перрона, а тепер гадаю, що маю всі підстави вважати його порядною людиною… Перрон узагалі нічого не чинив, зате цей Поль Дроп — неабиякий дивак. Він не тільки, як я сам почув, тримає дитину в себе, а й глумиться з мене. Гаразд за кілька днів я з ними всіма поквитаюся; і то чимшвидше!»
А Дроп, походивши на перехресті години з півтори, подався додому. Жюв задоволено дивився, як розтає лікарева постать. Адже ревному поліцейському, який уперто не хотів виявляти своєї присутності, нарешті можна було покинути свій вельми незатишний притулок. Жюв виповз із багнюки і, певно ж, виглядав жахливо. Поки інспектор обтрушувавсь, обчищався, намагаючись хоч трохи відшкрябати налиплий слиз, він без угаву бурмотів:
— Дропе!.. Дропе!.. Друзяко, за це ви мені заплатите. Хай йому біс, я не настільки багатий, аби розкидатися костюмом за сто десять франків.
Жюв навіть уже жартував, бо забув, як його ошукали, і вітав себе, що зумів до кінця викрити сумнівну вдачу Дропа.
Інспектор, мабуть, не так би тішився й почувався б украй приголомшеним, якби знав про два ще невідомі йому факти. По-перше, Себастян Перрон цілий день дзвонив йому і розсилав телеграми, прагнучи повідомити про незвичайного відвідувача. По-друге, Поль Дроп, вертаючися додому, лаявся на всі заставки:
— Прокляття, я даремно розповів інспектору про шантаж. Про таке ніколи не слід сповіщати поліцію. Жюв, певне, ловив гав, і його засікли, коли він ховався у лісі або ще тільки наближався до місця… Ой, Жюве! Хай там як, а шантажист не прийшов, бо його злякали!.. Жюве, якщо це ваша провина і вона обернеться лихом для мого сина, я вам цього не прощу… — І глухо докинув: — Якби ж то я був багатий! Я б не завагався викласти сто тисяч франків.
XVI
НЕСПОДІВАНІ ВІДВІДИНИ
Жюв сидів у їдальні, химерно вмостившись у фотелі: голову закинув на спину, плечима ліг на сидіння, а ноги задер на камін; руки звисали обабіч фотеля до підлоги. В зубах інспектор тримав величезну люльку і час від часу пихкав густим ядучим димом, що огортав його справжнісінькою хмарою.
Двері їдальні відчинились, і хтось радісно загукав:
— Жюве, це таки правда? Точно? Елен уже краще? Я прийшов почути від вас слово розради й, клянуся, мене аж пориває до танцю.
Жюв квапливо відповів:
— Ще б пак! Щира правда! І не сумнівайся! Вона заспокоїлась, відпочила, ще трохи — й зовсім одужає.
Певно ж, отак завітав до Жюва Фандор, і інспектор розповів молодому другові про Елен, що лежала в клініці.
— Нехай начувається! — додав інспектор. — От одужає, я її добряче висварю за те, що ми натерпілися через неї! Зайчик наш любий, — знала б вона, як ми переживаємо за її здоров'я цілих два тижні.
Тим часом Фандор, вислуховуючи Жюва, підступав усе ближче, вдаючи, ніби закликає до щонайбільшої уваги.
— Може, варто гукнути пожежників? — поспитав він. — Тут, мабуть, десь горить. Скажіть мені, Жюве, тут усе гаразд? Праворуч і ліворуч?.. Ви певні, що в мене під ногами не розверзеться безодня?
— Клятий глузливцю! — докинув Жюв. — Коли я приходжу до тебе, то завжди бачу, як усе повиває тютюновий дим. А ти мені дорікаєш, що вряди-годи дозволяю собі запалити нещасну маленьку люлечку.
Та Фандор не здавався.
— Нещасну маленьку люлечку! — передражнив він Жюва. — Та ті ваші люльки такі міцні й добротні, що кращих годі шукати… Бий мене сила Божа, яке ж одоробло треба встромити в пащу, аби ви призналися, що то справжнє люльчище?.. Жюве, ви осуджуєте, що я палю, а я ж при вас ніколи й цигарки не торкався… Цього годі витерпіти, тут немає вже чим дихати!
Не перестаючи докоряти, Фандор незворушно дістав із кишені цигарку, запалив вогонь і пожадливо затягнувся через білий тонкий циліндрик.
— Вважатимемо, що ми вдалися до гомеопатії, — мовив він. — На отруту треба діяти отрутою, і ми її здолаємо. — Фандор кинув плаща на фотель і вмостився поряд із Жювом, прибравши такої ж пози. — Послухайте, Жюве, — знову почав той шибеник, — у нас зараз ніби й роботи нема і через те в голові зринають різні химерні ідеї. Життя видається мені безхмарним, Елен одужує, про Фантомаса мовчать, і я, слово честі, вже подумую, чи не настала наша щаслива година!