Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
Шантажист знов уклонився.
— Гаразд. Нехай через чотири дні у вас буде потрібна сума, а я вже дам знати. — І підвівшись, додав: — А тепер, любий пане, нам зосталося тільки попрощатися. Говорити вже нема про що, тож будьте ласкаві, підставляйте мені кісточки й зап'ястки.
Себастян Перрон не зрозумів і здивувався, а шантажист пояснив:
— Бачите, пане суддя, я гадаю, що ви не такі дурні, аби гадати, ніби я на прощання не вдамся до певних осторог. Атож, я вам вірю, та коли не спонукати вас до сумирності, боюся, що, заледве я вийду, ви зразу напустите на мій слід усю сторожу Палацу. А цього я якраз прагну уникнути. Отже, я спершу заткну вам рот, а потім зв'яжу руки й ноги.
Себастян Перрон ніби хотів заперечити, та чоловік одним рухом дав знати, що рішення його остаточне.
— Розміркуйте, — порадив він, — і побачите, що інакше я не можу. — І відразу ж додав: — До речі, я зроблю так, щоб ви уникли страшної ганьби і вас не знайшли зв'язаного й з ганчіркою в роті. На столику я лишу терпужок, отож, трохи помудрувавши, ви самі позбудетесь пут і розв'яжетесь. Це забере у вас зо чверть години, — я цілком встигну спокійно зникнути і втекти від будь-якої погоні.
Поки це відбувалося, поки бідолашний суддя Себастян Перрон з охотою чи неохотою мусив коритися драконівській сваволі шантажиста, який із нечуваною зухвалістю вдерся до його кабінету, поки суддя про око обіцяв дати потрібну суму, прагнучи виграти час, аби повідомити поліцію, влаштувати засідку, зрештою спробувати боронитись, що ж поробляв інспектор Жюв?
Жюв прокинувся у своїй невеличкій квартирі на вулиці Тардьє в чудовому настрої. Після тривалих роздумів інспектор дійшов висновку, що його вчорашні пошуки остаточно розплутали незвичайну таємницю, яку, кожен собі, доручили йому розкрити Себастян Перрон та Поль Дроп.
«Поза сумнівом, — думав інспектор, одягаючись, — дитину викрав Себастян Перрон, і мої пошуки це остаточно довели». А вдягнувшись, вирішив сходити в Палац правосуддя і поговорити з Себастяном Перроном. Об одинадцятій ранку він уже був у слідчому відділі і питав служника:
— Можна бачити пана суддю?
Служник похитав головою.
— Ні, пане, — відказав він, — пан суддя зайнятий. Звільниться десь за годину.
Жюв не наполягав. Чи ж міг він здогадатись, що сказати так порадив той страшний ошуканець, який зайшов до Себастяна Перрона і добрячим хабарем зробив його мимовільним спільником.
— Себастян Перрон зайнятий, — промимрив Жюв. — Що ж, тим гірше. Погуляю з годинку і знову зайду. — Й залишив візитку служникові, щоб той попередив суддю. — Куди б його податися? — спитав себе інспектор. — А що, як податися в Тюїльрі?
Жюв перейшов Сену і біля площі Шатле раптом згадав, що йому треба дещо купити у великій крамниці неподалік. «Мої рукавички вже геть протерлися, — подумав Жюв. — Певно, зайду й куплю, вони завжди знадобляться». І неквапом рушив уздовж готичних аркад вулиці Тіволі. Перетинаючи Луврську вулицю, він здригнувся. За кілька метрів від нього зупинився автомобіль, дверцята відчинились і звідти вискочив чоловік, якого Жюв одразу впізнав.
— Дроп, — пробурмотів він. — Ось і Дроп.
То справді був хірург. Він ступив кілька кроків по тротуару, і Жювове серце зайшлося.
— Отакої!
Поль Дроп заходив до крамниці іграшок. Хоч у цьому не було нічого незвичайного, Жюв, що мав дивовижний нюх і якийсь незбагненний інстинкт поліційного розслідування, миттю відчув, як усе в ньому напружилось. Що треба Полеві Дропу у крамниці іграшок? Навіщо цьому чоловікові, який не має дітей, заходити туди? Жюв підійшов до авто й поглянув на лічильник: той показував лише вісімдесят п'ять сантимів. «Отже, Дроп їхав не здалеку», — подумав він. Але думка на цьому й урвалася, і він підійшов до вітрини, намагаючись роздивитися, що ж купуватиме хірург.
Жюв побачив, що лікар уважно розглядає шовкових полішинелів, яких йому подала послужлива продавщиця.
— Полішинелі! — бурмотів собі Жюв. — На який біс йому ті опудала? — І мимоволі подумав, що Дроп, певно, трохи схибнувся, якщо купує дитячі іграшки саме тоді, коли його душу мордують переживання про зниклого за таємничих обставин сина його дружини.
Жюв учасно сховався, аби Поль Дроп, купивши ляльки й сідаючи в авто, не помітив його. Адресу, яку хірург сказав водієві, інспектор не розчув. Та й чи істотно це? Автомобіль від'їхав, і Жюв проказав йому вслід:
— Якщо Себастян Перрон і справді, як я гадаю, викрав дитину і я коли-небудь поверну її Дропові, то бідолашний лікар знову примчить до цієї крамниці, вже нетямлячись від щастя.
Зненацька інспектор відскочив від колони, за якою досі ховався.