Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
Жюву не довелося б ламати голову, якби вранці в Палаці правосуддя побачив Себастяна Перрона, що й собі став жертвою шантажу. Адже Жюв ще не знав, що й до судді приходив чоловік у масці, як змалював його Дроп. Хіба Жюв міг про це здогадатись?.. Отож він дотримувався логіки й докладав усіх своїх здібностей, намагаючись найкраще скористатися з того, що розповів хірург, і розплутати цю пекучу таємницю, обдумуючи яку він вважав винним то Себастяна Перрона, то Поля Дропа. Зрештою Жюв спитав:
— Він вам призначив зустріч? Чудово. Коли й де?
— Я маю зустрітися з шантажистом сьогодні о восьмій вечора на Каштановім перехресті у Венсенському лісі.
Жюв занотував почуте: до нього повернулася звична впевненість. Сховавши блокнот, інспектор заявив:
— Пане Дроп, гадаю, ви повинні привітати себе з цією знаменною подією, що так налякала вас.
Хірург не зрозумів, і Жюв квапливо додав:
— Увечері ви підете на домовлену зустріч. Прихопіть пачку папірців — таку завтовшки, як сто банкнот… І дасте їх шантажистові. А решта — мій клопіт.
Жюв іще не доказав, як Поль Дроп кинувся до нього з простягненими руками.
— Ох! — зойкнув він. — Я так зрозумів, що ви заарештуєте того негідника…
Жюв стенув плечима.
— Це моя таємниця, — ухилився він від прямої відповіді. — Ще не знаю, як учиню, але будьте певні, коли той шантажист з'явиться на рандеву, то одразу й пожалкує про свій замах. Щодо вашого сина, — нахвалявся Жюв, — то я, признаюсь, переживаю за нього значно менше, відколи почув, що він живий… Гадаю, невдовзі ми знайдемо і його викрадача, і місце, де ховають хлопця.
Жюв узяв плаща й капелюха, вклонився Полеві Дропу й на мить завагався.
— Розкривається все, — запевнив він. — А хто вміє шукати, завжди докопується істини.
Розпрощавшися з Полем Дропом, Жюв заквапився до найближчої станції метро й відразу поїхав до Венсенського лісу. «Одне з двох, — міркував інспектор. — Або лікар глузує з мене, хоч і повірити в це важко, або всі мої припущення будуть перевірені вже ввечері. Ладен присягтися, що дитина таки в Поля Дропа, а ввечері я приловлю Перрона у Фантомасовій личині».
Жюв цілком щиро підозрював Себастяна Перрона, бо суддя йому не подобався; на інспектора, певно, мимоволі впливало те, що замолоду правник був гульвісою. «Зрештою, — міркував Жюв, — суддя спокусив юну дівчину й кинув її, коли та завагітніла… Я знаю, що на своє виправдання він висунув вагомі докази, але порядні чоловіки так не чинять».
А за хвилину провадив далі: «Щоправда, і Полю Дропу є чим дорікнути; він, зрештою, й шеляга не мав, коли побрався з Амелі. І розкошів, якими так нині тішиться, зажито на жінчин кошт; одружуючись, він добре знав гріх своєї нареченої. Чинити так негаразд».
А загалом Жюв, як йому здавалося, цілком ясно визначив ролі обох чоловіків, що сперечалися за малого Убера. Дроп викрав дитину, Себастян Перрон шантажує законного батька — все це добре узгоджувалося, скидалося на правду; інспектора тішило, що він таки дошукався істини.
Знов і знов перебирав він різні думки, поки їхав метро. Та коли вийшов у Венсенському лісі, враз відкинув усі розумування.
«Зараз не час для розмірковувань, — вирішив Жюв. — Треба діяти».
Аби досягти справжнього успіху, тобто викрити й знешкодити шантажиста Перрона, для інспектора важив найменший шанс. Звісно, Жюв добре усвідомлював, що такі ошуканці, професійні шантажисти, часто напрочуд спритно намагаються зберегти своє інкогніто.
Місце очікуваної зустрічі інспектор знав: вузенька алея, що перетиналася з якоюсь стежиною в найглухішому закутку Венсенського лісу. О восьмій вечора вона звичайно безлюдніла, отже, шантажист розраховував цілком спокійно зустрітися з жертвою. Окрім того, Жюв розумів, що в такого негідника, безперечно, мають бути спільники. «Шантажист ніколи не діє сам, — розмірковував Жюв. — Оскільки мусить боятись, аби Дроп не попередив поліцію; слід припустити, що задовго до призначеного часу за місцем зустрічі потай спостерігатимуть ніби випадкові перехожі, аби не наразитися на засідку».
Незмінно дотримуючись логічного мислення, намагаючись діяти залежно від обставин, Жюв вирішив:
«Отже, якщо хочу сховатися в тому місці, побачити зустріч і при нагоді вчасно втрутитись, я мушу чимраніше замаскуватися на Каштановім перехресті».