Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
Упевнившись у слушності цієї думки, Жюв заквапився. Сягнистим кроком підійшов до перехрестя і за хвилину збагнув, що біля цього на диво вдало вибраного місця ніде сховатися.
«Якщо стати за дерево, — зважував інспектор, — мене неодмінно помітять. Якщо вилізти на дерево, то й там побачать незгірше. А якщо лягти на землю, то мене напевне примітять його поплічники! Куди б його в біса сховатися?
Жюв раптом помітив купу прілого листя впереміш із грязюкою. «Не дуже втішно, — подумав інспектор, — але, зрештою, такий мій обов'язок. Просто треба уявити, що я ревматик і лікуюся грязями».
Жюв дістав із кишень поворозки і ретельно перев'язав холоші біля самих черевиків та манжети. Потім підняв комір і рішуче, хоч і кривлячись, підійшов до купи листя.
Жюв знайшов найпевнішу, проте найогиднішу криївку!
І справді, з неабиякою мужністю і безмежною відданістю справі інспектор ліг у багнюку. Зануривсь увесь, виглядали тільки очі й ніс; кілька викладених як слід гілочок, трохи мокрого листя — і жодного знаку, що в багнюці — людина.
«Звідси я бачитиму все, а мене й не помітять, — міркував Жюв. — Єдиний ризик у цій ситуації — застудитись і врізати дуба. — А за хвилю додав: — Хай йому біс! Хоч би лісник не надумав забирати це кляте листя. Уявляю його переляк та лайку, коли він виявить мене, раз-другий копнувши лопатою».
Була тільки четверта пополудні, і Жюв розважив, що в нього ще прірва) часу, перш ніж зможе хоч щось побачити. Як справжній філософ, змирившися з долею, він заплющив очі, щоб трохи подрімати.
Коли Жюв прокинувся, було чверть на восьму. Інспектор заціпенів, усе тіло скував холод. Грязелікування обернулося на жахливі тортури. Інший не витримав би, припинив тортури й чимхутчій вибрався б із багнюки. А Жюву таке й на гадку не спадало.
— Невдовзі, — буркнув він, — я знатиму правду.
Коли Жюв брався за якесь морочливе розслідування, то завжди робив це ревно; навіть зараз думка, що він от-от доскочить успіху, заарештує нарешті шантажиста, присилує Себастяна Перрона в усьому зізнатись, а Поля Дропа — сказати, де дитина, не давала йому хоч трохи змилуватися над собою. Інспектор ніби прагнув одного-однісінького: викрити злочинця і схопити його. Все його єство, кожна жилочка аж тремтіли від нетерплячки й збудження. «Чи побачу його? Чи дізнаюся?»
Стояла тиша, повівав вітерець, доносячи, схоже, далеке бемкання дзвонів. Жюв почув, як пробамкало половину восьмої. Наступні хвилини тяглися безконечно. Нарешті годинник показав восьму, і Жюв здригнувся.
— Що ж, лишилося вже недовго, — пробурмотів інспектор. — Якщо Дроп не збрехав і якщо не трапилося якоїсь несподіванки, я зараз побачу обох своїх клієнтів.
Стежинами вже давно ніхто не проходив, ліс геть збезлюднів, западали сутінки, дерева вкривав густий туман, війнуло пусткою — серед таких-от химерних декорацій мали зустрітися двоє чоловіків, двоє смертельних ворогів, двоє людей, яких Жюв у глибині душі вважав однаково винними.
Жюв, лежачи серед багнюки, спробував зігнути коліна, поворушити руками. «Я задубів від холоду, — відзначив він, — треба хоч трохи повправлятися, щоб не одібрало рук і ніг, коли доведеться вискакувати. Мені ж усі м'язи позводило».
Раптом думки його урвалися. Оддалік почулася кваплива хода, певно, хтось поспішав стежиною. «Мабуть, Дроп, — думав інспектор. — Себастян Перрон уже неподалік, гадаю. Щойно лікар дійде до перехрестя, ошуканець вискочить із криївки й вимагатиме свої заповітні сто тисяч франків». З хвилину Жюв дослухався до кроків, що виразно чулися серед ночі.
— А може, то не він? — пробурчав інспектор.
Якраз навпроти багнюки, де вмостився Жюв, в кінці стежини з'явився чоловік у широкому пальті; піднятий комір затуляв йому обличчя. Жюв не мав жодних сумнівів.
— Таки Дроп, — буркнув він.
Так, то був Дроп. Інспектор побачив, що хірург блідий, як полотно, й аж труситься від страху і збудження. Що неабияк потішило Жюва. «Значить, Дроп не збрехав, — думав інспектор. — Він прийшов на зустріч, хвилюється, — отже, не забариться й шантажист».
Проте Дропа, з якого інспектор не спускав ока, ніби вкрай вразило те, що на перехресті не було жодної живої душі. Лікар походжав туди-сюди, час від часу вдивляючись у темну лісову гущавину. Ці його погляди були цілком зрозумілі.
«Хай йому грець! — подумки лайнувся Жюв. — Дроп шукає мене і, не бачачи, гадає, що мене й близько нема».
Хвилини минали, хірург походжав стежиною, дедалі нетерплячіше й нервовіше. Уривався терпець і в Жюва.
«Отакої, — думав він. — Куди ж запропав отой шантажист? Чого той клятий Перрон не з'являється?»