Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
— А нехай йому грець! — лайнувся він. — Тим гірше для Себастяна Перрона, бо вже не казатиме, ніби я знехтував хоч найменше, що могло наблизити мене до істини. Поль Дроп купив іграшки, і я мушу знати — для кого.
Жюв підвів руку й зупинив таксі, тоді показав водієві на автомобіль, що віддалявся:
— Доженіть його і їдьте за ним, але щоб не привертати уваги. Поїдемо, куди він.
Жюв стежив за автомобілем, поки той зупинився біля брами Майо. Хірург висів перед огорожею, і Жюв, усміхаючись, зробив те саме: «Хто ощадить, той і має. Дроп не хоче платити за зворотну дорогу, — такі й мені до вподоби».
Жюв рушив назирці за лікарем. Той звернув до авеню Мадрід, і Жюв одразу позбувся сумнівів.
— Он воно що! Та я просто дурень, — бурмотів інспектор. — Дроп повертається до клініки. Мабуть, у нього лікується яка-небудь дитина, і то їй він купив отих ляльок.
Пояснення видавалось очевидним, і якщо воно слушне, то Жюв, певно, схибив, коли запідозрив лікаря й вистежував його, сподіваючись дізнатися про химерну таємницю.
Та все ж, як дізнатися, чи ляльки ті куплено для хворого? А якщо для когось іншого? Цей сумнів дедалі більше непокоїв Жюва, проте випадкові судилося розвіяти його сумніви найпростішим чином.
Дроп тим часом підійшов до паркової огорожі своєї клініки.
«Він собі зайде, — міркував Жюв, — а я залишуся під дверима ні в сих ні в тих».
Та інспектор помилився. Дроп не зайшов, — навпаки, квапливо проминув огорожу клініки, кинувши оком на парк, немов упевнюючися, що його ніхто не помітив.
— Дива, — проказав інспектор, проте відразу похопився: — Бачу, мені геть памороки забило. Таж Дроп простує додому.
Лікар і справді завернув на авеню Мадрід і зайшов до суміжного з клінікою будинку, в якому мав помешкання.
— Ну от, — буркнув Жюв. — Я програв.
Інспектор, проте, знав, що лікарева квартира на другому поверсі Знав і те, що лікар, як і всі освічені люди, має свої дивацтва й страшенно боїться ліфта, тож ніколи не послуговувався ним. Але зупинившися під самими дверима, Жюв виразно почув, як забрязкали механізми.
«Ти диви! — подумав він. — Дроп таки сів у ліфт».
Підхльоснутий невиразною тривогою, Жюв увійшов до вестибюля й придивився до шахти підйомника. Інспектор більше ніж будь-хто зважав на найменші дрібниці. Тож умить завважив, що линви ліфта біжать надто довго; отже, Дроп не зупинився на другому поверсі, хоч його квартира саме там.
Жюв уже не вагався. Не боячись, що його помітять, — адже лікар був у ліфтовій кабінці, — він, перестрибуючи через сходинки, помчав угору, аби дізнатися, на якому поверсі вийде лікар. Угорі клацнули дверцята. Жюв помітив, що ліфт зупинився на п'ятому поверсі.
— Ну й ну! — бурмотів інспектор. — Живе на другому, а їде в гості на п'ятий. Якого йому біса це робити?
Жюв піднявся на сходовий майданчик п'ятого поверху, певно, відразу після Дропа. І добре чув, як лікар із брязкотом дістав з кишені ключі й відімкнув двері.
— То он де Дроп, — буркнув Жюв і нашорошив вуха.
І раптом кров шугнула йому в голову, а серце несамовито закалатало. За дверима квартири, до якої увійшов Дроп, Жюв почув тоненький голос, певно, п'ятирічної дитини; вона щиро дякувала лікарю. Дроп, схоже, купив ляльок саме для неї. Але що то за дитина? Хоч і без особливої певності, вражений Жюв подумав, що дитина, яка так любить Дропа і якій він приніс ляльки, — той самий оплаканий Себастяном Перроном хлопчик. Перрон, мабуть, нікого і не викрадав: адже Дроп тримає дитину в себе, купує їй іграшки. І до Жюва виразно долинув ясний і чистий — дитячий! — голос, що виспівував пісеньку.
XV
ЗУСТРІЧ
Стоячи на сходах, Жюв так розхвилювався, що, попри своє звичне самовладання, запитував себе, чи йому часом не примарилося, чи справді він чув, як Поль Дроп розмовляє з дитиною і як дитина дякує лікарю за ляльки. Жюв був такий приголомшений, що заплутався навіть у власних думках. Незаперечний, очевидний факт утрутився в хід подій, усе збурив і скаламутив. А тим часом Поль Дроп бавився з дитиною, — дитиною, якій, судячи з голосу, років чотири або п'ять і яка лікареві була вочевидь близькою.
— Хай йому біс, — бурмотів Жюв, — я помилився. Себастян Перрон анітрохи не причетний до викрадення малого Убера… Злочин скоїв Поль Дроп… Він викрав дитину… Себастян Перрон — людина чесна, а Поль Дроп — негідник.
Дізнавшися, що дитина жива, Жюв відкинув — і не міг не відкинути — всі свої давні здогади. Але він не звик приставати на якусь версію, спершу не перевіривши її.