Любові полум’я
- Автор: Нікалео Ніка
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Аверс
- ISBN: 978-966-8386-94-7
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Любові полум’я». Краткое содержание книги:
Цей роман зворушить і розчулить кожного, хто коли-небудь кохав, або ненавидів, або мріяв і наполегливо йшов до своєї мети.
— У тебе залишились в Києві батьки? — поцікавилася Віола.
— Так. І брат зі сім’єю. Та усі вони далекі від мистецтва люди. Батько з братом мають свою консалтингову фірму, тож… їм нормально. А я б не хотіла жити там за їх рахунок, мені це гидко. Вони мене розуміють. І повертатися не заохочують. Та й коли на Заході платять пристойну зарплатню, оцінивши твій талант і заслуги, то хіба ж ти повернешся у забуту Богом і людьми Вітчизну? До кого та й по що?! Щоб скнидіти на мізерну ставку чи півтори і підробляти усілякими вимотуючими "халтурками", або давати приватні уроки байдужим до мистецтва дітям успішних бізнесменів? Звісно, що додому уже ніхто не повертається. Ковтнувши свободи, яку дають високі гонорари, нарешті навчившись поважати себе за себе ж самого, насолоджуючись комфортабельністю і надійністю постіндустріального західного суспільства, жоден нормальний чоловік, а не те щоби тільки українець, не повернеться туди, де все з ніг на голову. Де за усе треба платити потрійну платню: за медицину, за навчання, за послуги бюрократів у державних коридорах, за неекологічно "чисту" їжу…
— Ти не уявляєш: минулого року капуста коштувала нарівні з бананами і апельсинами, — зауважила Віола.
— Ну, от парадокс! І тільки за твою роботу тобі ніхто нічого не платить. Бо те, що платять, назвати грошима язик не повертається! Так, тільки щоб два рази добре у супермаркет піти. Тому усі і пнуться на Захід. А особливо люди мистецтва. Бо насправді нам байдуже те, хто слухає, головне, щоб публіка була вдячною і розуміючою. Щоб музикантові не снилися моторошні сни про пройдений життєвий шлях невизнаного генія.
— О, так. А от отримуючи високі гонорари, не обов’язково почувати себе exstraordinary, — підхопила співрозмовницю Віола. — Достатньо й того, що можеш собі багато чого дозволити. В нас же обов’язково треба бути генієм, але при цьому ледь виживати на копійки і скаржитися на своє нікчемне існування, щоб усі співчували і нарікали на українську недолю. І де та правда?! Певно у тому, що "якщо ти хочеш бути щасливим, то будь ним".
Цим гаслом, запозиченим з біблейського "людина — коваль своєї долі" і стала керуватися Віола. Вона хапалася за хвіст удачі і не озиралася назад. Фортуна — дама примхлива і любить тільки тих, хто прагне бути її фаворитом.
Вони ще довго сиділи, як давні добрі подруги, згадуючи успішних музикантів, що заявили про себе на Заході, більшість з яких виявилися спільними знайомими: Нетребко, Співаков, Лук’янець…
Марія Варга
Учора здійснили з Машкою обряд. Повне місячне затемнення, тринадцятий день циклу і ще купа якихось зовсім не зрозумілих Тетяні ознак мали гарантувати їй здійснення привороту. Боялася? Вже ні. Їй набридло робити масу різноманітних безрезультатних зусиль відтоді, як її подруга взялася допомогти повернути чоловіка. Жалкувала, що не наважилася зробити цей крок одразу. Хоча Тетяну усе ще лихоманило, та вже принаймні не нудило. Коли повернулися з Карпат, до ранку не стулила повік. І надірвала собі весь шлунок.
— Ваша решта, — до столика, за яким вона пила негазовану мінералку підійшла офіціантка.
— М-гу, — вона навіть не глянула у її бік.
Тетяна втомилася подумки переживати вчорашній вечір. Її знову починало трусити. У цьому ж кафе два місяці тому зустрілася з Машкою через стільки років після закінчення університету. Не випадково. Перед цим побувала в офісі "Пані Оляни".
Вирішивши знайти свою давню подругу, вона першим ділом подалася до її колишнього місця проживання.
— Доброго дня! — вітається дівчина років двадцяти п’яти, що сидить за офісним столом і працює з якимись документами. — Чим можу вам допомогти?
— Добридень, — відповідає Тетяна із здивуванням розглядаючи бедлам, що царює у так званому офісі. — Я розшукую одну людину, Марію Варгу. Вона раніше жила у цій квартирі. Років п’ятнадцять тому. Чи ви часом не знаєте куди поділися попередні власники?
— Вибачте, але я тут не так давно працюю. Займаюся виключно бухгалтерією, тож мені нічого не відомо, — пояснює дівчина, не підводячи очей від паперів.
— Шкода. А окрім вас тут більше ніхто не зміг би мені допомогти? — перепитує Тетяна.
— На жаль. Я тут одна. У нас мережа магазинчиків у різних торговельних центрах. А тут — головна контора. Та окрім мене і пані Оляни — власниці сюди ніхто не заглядає.