Любові полум’я
- Автор: Нікалео Ніка
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Аверс
- ISBN: 978-966-8386-94-7
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Любові полум’я». Краткое содержание книги:
Цей роман зворушить і розчулить кожного, хто коли-небудь кохав, або ненавидів, або мріяв і наполегливо йшов до своєї мети.
— Хм, не можу. І не тому, що ти мені, як сестра. А тому, що це — моя доля. Я спробую щось полегшити і виправити. Гірше не буде. Я і так не можу мати дітей. Але це, тобі не зрозуміти… Тому ми підемо послідовно. Коханка Віктора — не випадковий любовний зв’язок. Їхня енергетика — тотожна і біоритми теж. Та розірвати цей ідеальний союз можна. Якщо ти не відступиш!
"Машка була права з самого початку!", думала Тетяна. "І навіщо тільки були ті смішні ритуали із зашиванням волосся під підкладку, домішуванням якихось настоїв у пиття… Нічого не допомогло, ні на квант!" Залишалася одна надія на обряд привороту на Чорній горі. Мольфарка обіцяла, що почне діяти за кілька днів, максимум тижнів. Тож чекати залишалось недовго…
Ввечері Таня ввімкнула плазму у спальні. Процес розлучення затягувався, бо Віктор претендував на майно. Та саме це і було потрібно Тетяні — час. Безцільно перемикаючи канали, вона не помітила як занурилася в уявні інтимні сцени свого чоловіка з "тією". Вона бачила усе в подробицях, її зрадлива фантазія боляче ранила кожною деталлю поцілунку, доторку і зойку. Тетяна тяжко видихнула. Вона більше не могла зносити те пекло, що їй влаштовувала її уява. Ненавиділа їх і себе.
Ось він заходить з нею в квартиру. Поспіхом скидають одяг, несе її у спальню, починає роздягати…Вона звабливо вигинається, обвиваючи його шию руками…
— Hi-і! Я так більше не можу! — верещить Тетяна, кидаючи пульт на підлогу. — Збожеволію!!!
Вона хапається за голову і, бурмочучи щось собі під ніс, спускається на кухню за снодійним.
Їй до сих пір страшенно хотілося повисмикувати патла цій вертихвістці, але знала, що окрім ще більшої ненависті з боку Віктора нічого не отримає. Навіть не намагалася дізнатися, де була та квартира, що він їй купив. Не знала, де вона знаходилась, але бачила як з їх спільного рахунку зникла сума з п’ятьма нулями. На запитання, куди поділися гроші, відповів коротко, що мусить мати житло. Але ж продовжував жити у готелі! Отже, купив квартиру для неї.
Тетяна знайшла пуделко з ліками і всипала собі кілька таблеток у рот. Запила їх склянкою води, а тоді раптом вирішила прочитати складники на інструкції. Глянула на годинник — восьма вечора. О десятій прийде старший син. Отже, вона не залишиться сам на сам, вона мало чим ризикує… А Віктор якраз поїхав у Карпати. Певно, що і вона там! Значить, все продумано.
Вона ковтає одну за одною пригоршню таблеток, запиває їх водою. Недбало перевертає шухляду з ліками, що розсипаються по підлозі. Цей розгардіяш добре видно з вхідних дверей. Вона це перевіряє. Тоді підіймається до себе у спальню. Кидає спустошене пуделко на нічний столик, поруч кладе напівпорожню пляшку з водою. Скуйовджує своє ідеально випрямлене волосся і, впавши на подушки, голосно вмикає телевізор…
Хто вміє втрачати, той отримує ще більше
Осінь прокидалася молочно-морозними ранками. Звечора розмазувала на перезрілій, наче стара дівка, траві білі мереживні ескізи, що дихали, як жива істота. Ніби це якийсь прибулець із космосу, а може з паралельного світу розлився тут, у Карпатах. Повітряний ефір насичений сумішшю ароматів хвої, нещодавнього дощу і прілого жовтого листя проникав глибоко у Віолині легені. Неможливо було не надихатися. Гори багровіли, вони вже майже скинули листяний килим і на якийсь період перестали бути схожі на пагорби нерівномірно вкриті зеленими махровими рушниками. Та це лише до першого ліпшого снігопаду. Тоді усе заблищить і засяє, наче у зимовому королівстві. Перетвориться на казку дитинства, фрагменти фентезі Керола Льюїса.
Віола стояла на балконі стилізованого під гуцульську хату котеджу. Вона до болю в очах вдивлялася у дорогу, що зміїлася вздовж ріки. Прут плив тихою течією, не турбуючи своїм віднедавна бурхливим потоком сумирні каменисті береги.
Віктор обіцяв приїхати ще вчора. Звечора подзвонив і попередив, що затримується на роботі. У готелі якийсь форс-мажор. "Який? Хіба там мало адміністраторів? Зрештою, йшлося про розподіл майна і тут могло виникнути будь-яке питання, що міг вирішити тільки він один", заспокоювала себе Віола. І просила ж його віддати їм усе! "Це буде справедливо", думала вона. Але Віктор вперто не хотів, переконував, що мас право на те, що заробив. А своїх і так не образить, не зміг би. І з цим не буде жодних проблем. Казав, Таня усе зрозуміла, погодилася і не сперечалася більше. Говорила, що відпускає його, якщо він так вирішив.
А Віола думала інакше. Розуміла, що їхнє кохання поза правилами. І щоб відкупитися, щоб не накликати на себе і так нищівного людського гніву, благала Віктора віддати їм усе. Щоб не мали чим йому дорікати, щоб він також не дорікав собі. "Нам нічого не треба! Ми всього ще досягнемо, — наполягала вона. — Хто вміє втрачати, той отримує ще більше! А з нами велика сила, яка нас об’єднує і допомагає". Нічого не відповідав на це. Усміхався, цілував її долоні і кохав. Ті обійми були такі палкі і гарячі, наче любилися востаннє, наче вони розлучалися. Віддавали якоїсь гіркотою, недомовленістю. Щось, ніби зламалося у їх стосунках. Наче росла собі травинка у полі, квітла, розпускаючи духмяні пахощі довкола, та раптом її надломили. І життєдайні соки, що їх потужно помпує вгору корінь, застрягали у місці згину, із щоразу меншим зусиллям живлячи горішнє суцвіття.