Любові полум’я
- Автор: Нікалео Ніка
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Аверс
- ISBN: 978-966-8386-94-7
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Любові полум’я». Краткое содержание книги:
Цей роман зворушить і розчулить кожного, хто коли-небудь кохав, або ненавидів, або мріяв і наполегливо йшов до своєї мети.
У Віоли складалося відчуття, ніби їхніми думками і вчинками хтось керує, хтось підступний і далекоглядний. Віктор став знову задумливий і мрійливий. Відчувала, що винуватить себе у чомусь, що його щось гнітить. Він, ніби марив посеред дня: раптово вимикався і випадав із розмови. Коли питала у чому річ, чи йому з нею зле, чи може бува передумав, збурювався і щиро та пристрасно переконував, що кохає її так, як ніколи нікого не кохав і не кохатиме. Розповідав їй, яка вона неймовірна жінка. Що вона — Діана, яку зустрів у горах, і одночасно бессонівська діва Плавалагуна, яку почув на сцені, і Еммануель, від якої просто сходив з розуму. Зізнавався, що тільки в її очах побачив себе справжнім володарем світу. Малював грандіозні плани їх сумісного майбутнього тріумфу. Віола і вірила, і сумнівалася водночас. Але внутрішньо твердила собі, що всі непорозуміння минуться, що це тяжкий період розлучення. Тільки й усього.
Вже були готові усі документи для переїзду у Мілан. Вони підписали контракт на три роки. За два дні мали летіти, і хотіли перед цим трохи побути у Карпатах. Наповнитися їх енергією', відпочити від останніх суєтних місяців у Львові. Насолодитися осінніми горами.
Орися ще спала в котеджі. Вже принесли сніданок. Пухкі млинці з маком та медом пахкотіли на усю камінну залу. Шлейф їхнього аромату доходив аж на ґанок, де стояла Віола.
Сонце підіймалося все вище. Воно вже не спопеляло молоді гори своєю пекучою літньою пристрастю. Його промені ніжно ковзали верхівками дерев і лагідно цілували усі звивини і пагорбки, відскакували від живого полотна ріки і ніжним теплом торкалися напівоголених гілок.
Його усе ще не було. Віола вкотре набрала номер. Не відповідає. Поза зоною досяжності. Що з ним? Що з ними? Відчувала — щось не так. Щось таки змінилося.
Зрозуміла за короткий час, що Віктор був дуже непростим чоловіком. Складним, як і усі успішні люди. Іноді їй здавалося, що знала відповідь на своє запитання, а він робив таке несподіване уточнення, що розуміла — поки що не може до кінця розкрити цього мужчину. Не знала усіх граней цього незнайомого каменю. Кожного разу відкривала нову і ще більш загадкову. Віола ніколи б і не подумала, що усе може бути так. Однак неспокійне життя тривало…
Із будиночка долинав звук соула. Вікторові особливо імпонувала інструментальна музика. Заразив цим і Віолу, їй завжди складно було слухати попсовий спів через його приголомшливу пустоту. Чула кожен тон і обертон голосу вокаліста і від того їй щонайменше робилося смішно. А соул, етно, фольк, а тим пак рок не могла не визнати, хоч тепер це була здебільшого електронна музика. Для неї це дорівнювало класичному кросоверу або попурі, як назвали схрещення класичного вокального виконання і естрадної музики. Можливо колись і сама тим займеться. Вже мала кілька пропозицій від столичних композиторів, але наразі запрошення зі Заходу було для неї важливішим. Пам’ятала, що "немає пророка у Вітчизні".
Вона попросила дозволу господарів увімкнути її диск. "Soul Ballet" зі своїми клавішними, ніби торкався кожного нерва її тіла, створюючи ілюзію перебування коханого десь поруч…
День минав. Він ніжно тулився на прощання до своїх земних дітей і з жалем поступався фатальній власниці мороку. Гори поспіхом поглинула чорна паща ночі. На небі висипалися міріади зірок. Вони наче соромливо миготіли і тихесенько наспівували якусь свою неземну пісню. Віола чула той спів, вслухаючись у небо, у безхмарну ніч, без незмінного небесного супутника цієї пані.
— Серце моє, коханий! Я так тебе чекаю. Чому мовчить твій телефон? — роїлися думки у її голові. — Не тривож моєї стражденної душі, любий.
— Господи, допоможи йому! Нехай з ним усе буде добре, нехай не станеться якої біди. Хай наша любов, Боже, рятує його і береже! — склала Віола у молитві склавши долоні.
Над головою пролетіла якась чорна птаха і голосно крекнула, вдарившись до шибки ґанку. Віола полохливо глянула в бік бідолашної, але та одразу ж полетіла дальше, лише на якусь мить втративши рівновагу. Серце голосно закалатало і ще стрімкіше погнало венами тривогу і тягучу тугу. Руки Віоли затремтіли від недоброго передчуття. "Він не приїде. Сталася біда. Якась страшна біда".