Любові полум’я
- Автор: Нікалео Ніка
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Аверс
- ISBN: 978-966-8386-94-7
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Любові полум’я». Краткое содержание книги:
Цей роман зворушить і розчулить кожного, хто коли-небудь кохав, або ненавидів, або мріяв і наполегливо йшов до своєї мети.
— То ти тепер — цілителька?
— Еге ж, людських доль. Ось і ти до мене не просто так в офіс зайшла. Чоловік відбився від рук…
Тетяна аж здригається. Її тілом пробігає холодок і стає якось не по собі від Марійчиної обізнаності.
— Не тремти. Довірся мені. Якщо знайшла мене, то я тобі допоможу, — намагається заспокоїти її подруга.
— Та я… Ти мене шокувала, — відверто зізнається Таня.
— Покажи-но мені її фотографію, — дивлячись кудись у бік несподівано каже.
— Кого? — збентежено.
— Ти знаєш. Давай! — Машка скоса дивиться на сумку подруги, що лежить на сусідньому стільці.
Тетяна якусь мить сумнівається, а тоді тягнеться за торбинкою. Передає світлину в артистичні руки Марії і з надією притихає.
— Красиве стерво. Це ви усі разом на Буковелі минулої зими?
— Ти усе знаєш… — дивується Таня. — Я навіть…
— А тепер помовч хвильку, — діловим тоном наказує подруга.
Вона кладе фото на праву долоню і прикриває її лівою. Машка — шульга з дитинства. Є набуті, батьки яких свідомо хочуть розвинути у дитини ще й праву півкулю мозку, аби розширити її можливості у майбутньому. Та це тільки ускладнює життя. А от Марія була справжнім самородком, можливо, навіть індиго.
Таня спостерігає, як її подруга, нашіптуючи щось і закривши очі, майже медитує над світлиною. Вона проводить рукою по її поверхні, кілька разів ніби щось струшує з долоні… Тоді віддає Тетяні світлину і в черговий раз закурює… Мовчить хвилину чи дві. Не дивиться подрузі у вічі. А та сидить, боячись поворухнутися, хоча її і з’їдає тривога та нетерпіння.
— Дуже сильна у тебе суперниця, подруго, — нарешті видихає з димом Марія. — Напевно сама не знає, якою силою володіє. Вона… вона — з особливих.
— Що?! Теж мольфарка? — з жахом вимовляє Тетяна.
— Ой, Боже мій. Ні, не хвилюйся. Вона до магії відношення не має. Але вона… Мені іде якась скрипка чи квітка, не знаю, фіалка чи що? Не розумію, — морщить чоло відьма.
— Її звати Віола, — пояснює Таня. — Допоможи її якось усунути, щоб вона кудись зникла… Я не знаю, що робити. Мені хочеться її вбити! — нарешті випускає пару.
— Ну, ти даєш! Це було б найпростіше. Але я такими речами не займаюся. Я допомагаю людям вирішувати складні рівняння за відповідні винагороди. Але замовляння на смерть я не роблю. Є інші способи. Почнемо поволі, побавимося трохи, потріпаємо їм обом нерви.
— Це ми мені їх потріпаємо. Я вже не в стані більше терпіти. Давай щось радикальне! — переконливо попросить Тетяна.
— Радикальне кажеш? За радикальне доведеться платити високу ціну, — багатозначно повідомляє мольфарка.
— Я готова. Скільки?
Машка зневажливо сміється. Відчуває як примітивно мислить її колишня подруга. І вирішує пожартувати.
— А скільки тобі не шкода? — хитро зиркає у її бік. — На скільки ти оцінила мій вигляд? Он там стоїть мій кабріолет. Зимою їжджу у джипі…
— Кажи будь-яку суму. Я заплачу.
— Мільйон дасиш? — зробивши серйозний вигляд, прямо запитує. — Результат гарантую.
У Тетяни від озвучення такої цифри пересихає у горлі:
— Зелених?! — приголомшено.
— А яких же іще?! Мільйон американських рублів, звичайно, — підтверджує без тіні сарказму. — Ну, мовчиш?
— Розумієш, я сама ніколи такої суми готівкою не бачила. Навіть, не знаю як мені стільки зібрати непомітно, — починає пояснювати Тетяна, внутрішньо обурена нахабними розцінкам Марії. — Хіба якось частинами, впродовж якогось терміну…
— Таню, я — не банк: кредитів не видаю. А дівка тобі перейшла дорогу така, що не позаздриш. Прихопить зі собою не тільки твого чоловіка. Тож думай!
— Двісті тисяч, — вичавлює зі себе Тетяна.
Відьма регоче так, що обертаються відвідувачі з сусідніх столиків. Вона закидає назад голову, її глибоке декольте з пишними грудьми дрижить, примушуючи поблискувати красивий білий медальйон. Тетяна озлоблено, зі спантеличеним виразом обличчя чекає пояснень. Коли подруга нарешті припиняє свої нервові посіпування, каже, поклавши свою руку на її:
— Розслабся, я пожартувала. Просто хотіла переконатися у твоїй щедрості.
— Переконалася?! — роздратовано запитує Таня.
— Ти "яка була, така є"! Справа не в грошах. Мої послуги не з дешевих, але для тебе це не така уже й сума, — пояснила і додала: — Моя бабуся сказала, що на мені закінчиться наш мольфарський рід. Не сказала тільки чому. А зараз я це зрозуміла: якщо зроблю те, що ти просиш. Це буде мій кінець.
— Ти ж не можеш мені відмовити? — розхвилювалася Таня.