Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
Цим текстом Мікаель був задоволений. У нього вийшов чудовий матеріал, який наробить багато галасу і до того ж створить проблеми для верхніх ешелонів державної бюрократії.
Мікаель закурив сигарету і задумався.
Він бачив дві великі лакуни, які необхідно було заповнити. В одному випадку завдання здавалося цілком посильним. Йому треба взятися за Петера Телебор’яна, і від цієї думки в нього просто свербіли руки. Коли він розбереться з Телебор’яном, знаменитий дитячий психіатр стане найбільш зневажуваною людиною Швеції. Це перше.
Друга проблема була значно складнішою.
Змова проти Лісбет Саландер Мікаель охрестив її учасників «Клубом Залаченка» — була організована силами Служби державної безпеки. Він знав лише одне ім’я — Гуннар Бйорк, але Гуннар Бйорк ніяк не міг влаштувати все це самотужки. Повинна була існувати якась група, щось подібне до відділу — з начальниками, відповідальними особами і бюджетом. Проблема полягала в тому, що Мікаель абсолютно не розумів, як потрібно діяти, щоб вичислити цих людей. Він навіть не знав, з чого почати. Про структуру СЕПО в нього були лише найзагальніші уявлення.
У понеділок Мікаель заходився збирати матеріал, пославши Хенрі Кортеса до кількох букіністичних магазинів із завданням купувати всі книги, хоч якось пов’язані з діяльністю Служби державної безпеки. Близько четвертої години дня Кортес приніс йому додому шість видань, і Мікаель почав розглядати купку, що виросла на столі.
«Шпигунство у Швеції» Мікаеля Русквіста («Темпус», 1988); «Начальник СЕПО в 1962–1970 рр.» Пера Гуннара Вінґе (W&W, 1988); «Таємні сили» Яна Оттоссона і Ларса Маґнуссона («Тіден», 1991); «Боротьба за владу над СЕПО» Еріка Маґнуссона («Корона», 1989); «Завдання» Карла Ліндбума (W&W, 1990), а також — трохи несподівано — «Агент на місці» Томаса Вайтсайда («Баллантайн», 1966), де говорилося про справу Веннерстрьома. У сенсі, про справу шпигуна 60-х років, а не про його власну справу Веннерстрьома початку XXI століття.
Більшу частину ночі проти вівторка Мікаель провів за читанням або, принаймні, переглядом добутих Хенрі Кортесом книжок. Закінчивши читати, він зробив кілька спостережень. По-перше, схоже, що більшість книг про Службу безпеки вийшли в кінці 80-х років. Пошук по Інтернету показав, що жодної свіжішої літератури з цієї теми немає.
По-друге, складалося враження, що відсутній скільки-небудь доладний огляд діяльності шведської таємної поліції за всі роки її існування. Якщо вдуматися, воно й зрозуміло — адже багато справ засекречено і писати про них важко, — але, схоже, критичним аналізом роботи СЕПО не займався жоден інститут, ніхто з дослідників або представників ЗМІ.
Мікаель відзначив ще одну дивну річ: ні в одній з книг, знайдених Хенрі Кортесом, не було списку літератури. Підрядкові виноски відсилали лише до статей у вечірніх газетах або приватних інтерв’ю, даних ким-небудь із співробітників СЕПО, що вийшли на пенсію.
Книга «Таємні сили» була чудовою, але описувала лише період до Другої світової війни і під час неї. Мемуари П. Г. Вінґе здалися Мікаелю чистісінькою пропагандою, яку для власного виправдання вів начальник СЕПО, що зазнав жорсткої критики і був звільнений. В «Агенті на місці», прямо в першому розділі, було стільки дивних думок про Швецію, що Мікаель рішуче перемістив книжку в кошик для паперів. Щире прагнення описати роботу Служби державної безпеки спостерігалося лише в двох виданнях — «Боротьбі за владу над СЕПО» і в «Шпигунстві у Швеції». Там були наведені дати, імена і документи. Особливо вартою уваги Мікаелю здалася книга Еріка Маґнуссона. Вона хоч і не пропонувала відповідей на його невідкладні питання, але давала непогане уявлення про те, якою була і чим займалася організація в минулі десятиліття.
Головним сюрпризом стала, проте, книжка Карла Ліндбума «Завдання», де описувалися проблеми, з якими зіткнувся колишній посол у Парижі, коли за дорученням уряду перевіряв діяльність СЕПО після вбивства Пальме і справи Еббе Карлссона. Мікаелю раніше не доводилося читати творів Карла Ліндбума, і його вразила влучність спостережень, викладених іронічною мовою. Книжка Карла Ліндбума теж не наблизила Мікаеля до відповідей на його питання, але він хоч би почав потихеньку уявляти собі, з чим йому доведеться боротися.
Трохи поміркувавши, він відкрив мобільний телефон і подзвонив Хенрі Кортесу.
— Привіт, Хенрі. Спасибі за те, що ти вчора для мене побігав.
— Гм. Чого ти хочеш?
— Аби ти ще трохи побігав.