Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.

Під час нарад було вирішено остаточно відмовитися від програми інтегрального націоналізму. Вплив на таку постановку питання, з одного боку, справила неприязнь мешканців Східної України до націоналістичної ідеї, а з іншого — міжнародна ситуація. Доволі поширеним було тоді очікування висадки союзників на Балканах. Було відомо, що прихильність західних союзників зможуть здобути лише ті середовища, які визнають засади демократії. В переглянутій програмі ОУН, отож, з’явилися запевнення, що в майбутній українській державі поважатимуть свободу слова, сумління та преси. Але то був тільки початок демократизації ОУН.

III Збір зміцнив владу Шухевича, затвердивши зміни, які відбулися у структурі організації. Це означало також остаточну відмову від задуму підняти повстання проти німців. Адже Роман Шухевич головного ворога вбачав у СРСР і прагнув обмежити антинімецькі виступи українських партизанів. Усунутий з посади Лєбєдь очолив реферат ОУН-Б, відповідальний за зовнішню політику організації. В його компетенції опинилися переговори, які ОУН-Б незабаром розпочне з угорцями, німцями та поляками. Найделікатнішими були переговори з німцями, адже їх розкриття могло призвести до пропагандистської катастрофи. Тоді б завалився ретельно культивований образ УПА — формування, що воює з усіма окупантами. Тож їх вели в таємниці і нещадно придушували всі спроби місцевих угод, які намагалися укладати низові структури організації. Врешті, улітку 1944 року було досягнуто порозуміння з німцями, на підставі якого, в обмін за розвіддані про радянські війська, українцям передавали зброю та боєприпаси. Відтак восени німці звільнили ув’язнених бандерівців, у тому числі самого Степана Бандеру.

На Зборі трапився конфлікт між прихильниками «Клима Савура» та Миколи Лебедя. Під час дискусії про УПА Лєбєдь і Степаняк заявили, «що УПА скомпрометувала себе своїми бандитськими діями проти польського населення, як і ОУН скомпрометувала себе зв’язками з німцями»[192]. Звинувачення Лебедя і Степаняка волинська делегація сприйняла, мабуть, із обуренням і запропонувала перенести волинський досвід у Галичину. Більшість делегатів стали на бік Клячківського. Михайло Степаняк пізніше говорив на допиті: «На захист діяльності «Клима Савура» стосовно поляків виступали особливо різко «Горбенко», «Галина», «Іванів» і Шухевич. [...] Позаяк на захист «Клима Савура» виступило все бюро «Проводу», «Великий збір» виправдав дії «Клима Савура», хоча в офіційних рішеннях конгресу це не було відображено»[193].

Документи III Збору ОУН містять жаскі слова: «Польська імперіялістична верхівка є вислужником чужих імперіялізмів та ворогом свободи народів. Вона намагається запрягти польські меншини на українських землях і польські народні маси [в центральній Польщі — Ґ. М.] до боротьби з українським народом та помагає німецькому й московському імперіялізмам винищувати український народ»[194]. Їх небезпечна схожість із аргументацією, уживаною для обґрунтування акції на Волині, не дозволяє вважати це випадковістю. Збір або прийняв рішення щодо проведення антипольської акції в Галичині, або, що більш імовірно, дав Шухевичу в цьому питанні свободу дій.