Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.

Українці! Вбивства і напади Ваших банд [...] чинять неможливим наше співжиття [...]. Наказую, отож, українському населенню упродовж 48 годин покинути поселення, де мешкають поляки. Недотримання наказу каратиметься смертю[178].

І ще одна цитата, яка добре, гадаю, показує тогочасну трагічну дійсність: «13.VI в Антонівці був застрелений поляк. Полякам вдалося спіймати одного українця, котрого зарубали»[179].

В самому Львові у відповідь на вбивства молодих поляків, які чинила українська поліція, була розпочата операція «Вечірня» («Nieszpory»). 9 та 12 березня 1944 року патрулі АК вийшли на вулиці міста, маючи завдання убити кожного зустрічного поліцейського. В результаті вдалої операції були застрелені одинадцять поліцаїв, ще двоє були поранені. Поляки втратили двох чоловік, але досягли мети — вбивства у Львові припинилися.

Проте дії польського підпілля були нездатні забезпечити безпеку польського населення. Українські акції так само, як на Волині, призвели до хвилі втеч у міста, й далі, на Захід. Евакуацію організували німці за підтримки Головної Опікунської Ради, яка надавала допомогу біженцям. Польське підпілля з неабияким занепокоєнням спостерігало за втечею земляків, вбачаючи в ній передусім загрозу для утримання цих територій у складі Польщі. «Повіти, — читаємо в Звіті зі східних земель, — які найбільше постраждали від української різанини, вже або остаточно спорожніли від польського населення, або рештки тих, хто залишилися, думають про якнайшвидший від’їзд»[180]. Креси тоді покинули, мабуть, близько трьохсот тисяч осіб.

Перед польським підпіллям у Галичині постала величезна дилема: з ким боротися — з німцями, чи з українцями? Готуватися до збройного повстання, чи організовувати самооборону? Командування АК було сповнене рішучості здійснити операцію «Буря», навіть якщо це фактично послабить можливості самооборони польських сіл перед УПА. Панувала певність, що згода на ведення необмеженої війни проти українців послабить польські шанси залишити Креси у складі Польщі. Істотні аргументи на користь такого рішення представив полковник Ян Жепецький. Під час однієї з дискусій він заявив, що «надання потрібної Кресам зброї, якої бракує навіть у центрі, розбурхало би вогонь боротьби до неймовірних розмірів, а світова громадська думка отримали би аргумент, що боротьба за кордони вересня 1939 року була політичною помилкою»[181]. З цієї причини було вирішено, що окрім обмежених операцій самооборони, не слід вести занадто інтенсивних дій проти УПА, позаяк СРСР може скористатися цим із політичною метою, звинувачуючи поляків, що ті уникали боротьби проти німців.