Історія польсько-українських конфліктів т.3
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-62-5
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.3». Краткое содержание книги:
Кожного, хто високо оцінив важливість і актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів», просимо приєднатися до нашої сердечної вдячності п. Ярославі Барусевич та Дослідній фундації ім. О.Ольжича в СІЛА за сприяння у виданні цієї книги.
Від автора:
Отож-то! Чому перше місце зайняли «православні з родинами»? Про різанину Верховин писали: «Газета Любельська», «Штандар Люду», «Сучасність», «На сторожі демократії» та інші Кожна підкреслювала садизм злочинців, але жодна не писала про причину злочину: мешканці Верховин були українцями. Де-не-де можна було прочитати, що жертва була православного віросповідання, але всі боялися слова українець. Ніби мова про польське село, тільки прізвища якісь не свої…
БОЇВКИ У ДІЇ
Фрагмент статті з часопису «Вісті» (1946. —№ 1. — С. 5–9) про події у Східній Галичині й на Холмщині
(…) 4. 16 січня ц.р. [1944] польська боївка з 5 осіб напала на трьох українських хлопців, які їхали з села Ганчірки до Соколова (повіт Підгайці). Попри чисельну і збройну перевагу нападників наші хлопці змогли відбити напад і схопити одного з бандитів. Тільки один з українців був тяжко поранений, другий легко. У той час, коли транспортували схопленого бандита на постерунок української поліції, ті, хто втік, організували групу з 28 осіб, озброєну вогнепальною зброєю, сокирами і косами. Однак вони не знайшли українських хлопців. На підставі зізнань схопленого бандита встановлено, що до першої банди належали: Павлович Влодзімеж, Штовбак Влодзімеж, Мневскі Влодзімеж, Хірек Влодзімеж і Босан Ваврик — всі були поляками із Соколова.
5. 28 грудня ц.р. через село Полупанівка (Скалатського повіту) проїжджали два українці. Місцеві поляки спочатку позвірячому побили їх, а потім передали німцям.
6. В Озерянах (Бучацький повіт) 8 січня ц.р. польська банда застрелила Дмитра Дидика, а його сина забрали з собою. Цієї самої ночі у Бертниках загинув Іван Стойчук, який контролював варту.
7. 30 грудня ц.р. у Бариші (Бучацький повіт) поляки вбили українця Василя Білоуса і забрали з собою Павла Луговського.
8. 8 січня ц.р. польська боївка вбила у селі Сугрів (Бібркський повіт) трьох свідомих українців: Івана Сидора, Миколу Карпінського та Івана Церковного.
9. В останні дні грудня минулого року бандити напали на село Пересоловичі на Грубешівщині і вбили 20 українських громадян. Завершивши свою справу, бандити на місці злочину співали польські пісні.
10. 8 січня ц.р. польська боївка вбила українського поліцая у Львові — Матуру і підстрелила українця Михайла Зубаря.
11. Під кінець грудня цього року три молоді українці проїжджали через польську колонію Ханачівка (Перемишлянський повіт). На них напали місцеві поляки і піддали лютим тортурам (між іншим, забивали цвяхи у п'яти під час допиту). Напівживими їх передали німцям з поясненням, що це повстанці-незалежники. Німці розстріляли заарештованих.
12. 30 грудня ц.р. в селі Болдури (Бродівський повіт) місцеві поляки напали на будинок української родини Теодора Ількова. Господаря і його дружину вбили, а дочка і син були поранені. Наступного дня приїхало СД, у якому були поляки, й заарештувало одного з поляків, якого розпізнала дочка Ількова, але незабаром його звільнили.
13. 7 січня ц.р. о 6 годині ранку з села Ясенів (Бродівський повіт) виїхав священик Валюта з метою відправити богослужіння у Жоркові. По дорозі він, однак, загинув — зник разом з фурманом. Пізніше у полі знайшли коней священика Валюти, ризу і хрест. Певні дані показують, що це зробила польська боївка.
Протягом грудня минулого року і січня ц. р. німецькі загарбники пацифікували українські села у районі Чорткова і Заліщиків. Всюди донощиками і співубивцями були поляки. Ось деякі приклади.
14. 4 січня ц.р. о 6 годині вранці спеціальний підрозділ, який складався з поляків і німців, оточив село Летячі (Заліщицький повіт) і почав заганяти всіх людей, включно зі старими і дітьми, до місцевої школи. Потім відокремили старших від молодших і всіх перевірили за привезеним списком. Тих, хто був у списку, виводили до іншого приміщення, клали обличчям до підлоги і розстрілювали. Під час облави бандити пограбували село. Входячи до польських домів, вони заявляли: «Не бійтесь, ми свої». Нічого дивного — серед них було багато поляків. Одного з них українці розпізнали, бо походив із села Дорогичівка.
15. 2 січня пацифікували українські села у Теребовлянському повіті: Варваринці, Струсів, Налужжя, Бернадівка, Різдв'яни і Гумниська. Пацифікацію вчинили німецькі кати спільно з польськими бандитами, переодягненими у німецьку уніформу (це були переважно члени польського підпілля, які нині працюють конфідентами у гестапо). Під час пацифікації поляки шукали українців, визначених до розстрілу. Від'їжджаючи, німці видали розпорядження, щоб польські інформатори стежили за всіма рухами у селі.