Історія польсько-українських конфліктів т.3
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-62-5
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.3». Краткое содержание книги:
Кожного, хто високо оцінив важливість і актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів», просимо приєднатися до нашої сердечної вдячності п. Ярославі Барусевич та Дослідній фундації ім. О.Ольжича в СІЛА за сприяння у виданні цієї книги.
Але нехай говорять факти. Ось фрагменти з польської газети під назвою «Велика Польща», № 18. Послухаймо, що писали про нас польські імперіалісти ще 19 червня 1943 року в статті «Українці», і зрозуміємо причину бандитизму польських боївок:
«Останнім часом набрала розголосу справа України, бо німці, які у середині минулого року винайшли український народ для своїх цілей, тепер поспішно творять цей народ. Німці винайшли не тільки українців, але також гуралів, сілезців і багато інших «народів», щоб усіх пересварити і ослабити поляків — таким чином легше утримувати великі простори під своїм контролем. Німці підсувають думку, що український народ є великим, бо налічує сорок чи навіть більше мільйонів населення. Але їм не йдеться про людей, а про простори багатої південно-східної Європи, на які вони хотіли б накласти свою лапу, щоб утворити Рейх.
Ошуканством було б зарахування до українців усіх мешканців, які розмовляють іншою мовою, ніж польська чи російська. Прикладом нехай буде хоча б постать маршала Тимошенка, який, хоча й походить із цих земель, які вважаються Україною, бореться в ім'я Росії, щоправда більшовицької, але ж таки Росії. Можна сказати, що в Росії українців нема, хоча одна зі складових частин Росії називається Україною.
Інакше виглядає ця справа на польських землях. Ці землі ніколи не називались Українами, одначе є люди, які називають себе українцями і мріють про якусь українську державу. Такі мрії — це вода на німецький млин, бо німці насправді про жодну Україну не думають. Доводом може бути факт, що вони не оголосили незалежності України після здобуття Львова, Києва чи Харкова. Вони хочуть приєднати ці території до Третього Рейху, а з так званих українців створити добрих найманців для боротьби з поляками, бо німців замало для опанування всього. Німці знають, Українська держава не може існувати, бо її не було у минулому, і тому говорять про Україну, що це ім не перешкоджає…
Для створення держави потрібно багато речей, серед яких однією з найважливіших є історія. Так:, коли говорять про Польщу, то думають про Болеслава Хороброго, Собеського, Чарнецького і про нас — сучасників. З цього складаються народ і держава, тш/яь, яка зв'язує минуле з сучасністю.
Українці не мають минулого, тол^г/ не можуть мати власної держави. Хіба що хтось створить державу для власних потреб, а не для якоїсь України. Так думають і німці. Так звані українці мають одне дике гасло: «Різати ляхів». Це гасло є занадто малим, щоб щось збудувати, бо й скажений пес може покусати навіть свого господаря, але скажений пес залишиться здохлим стервом. Якби якийсь народ брав назву тільки від землі, то невдовзі ми стали б не поляками, а «губернаторами» — від Генеральної Губернії.
Одним словом, Україна — це німецьке баламутство, плюс кілька десятків українських діячів, вихованих і дресированих у німецькій школі, спочатку австрійській, а тепер гітлерівській. Як виглядала б справжня Україна, можна переконатись на прикладі української кооперації. Вона є одним суцільним злодійством, обдиранням з людей грошей і так мало сплачуваних за контингент збіжжя та інших речей.
У цьому короткому викладі я порушив деякі справи української проблеми, вважаючи, що ніяка Україна у нас існувати не може, бо ті, хто називає себе українцями, не тільки є німецькими прислужниками, вони забули, що є слов'янами. Їхня ненависть, підтримувана німцями, — це їхня хвороба. Хоча це нас неодноразово боляче ранить, ми зможемо від цього швидко вилікуватись, як господар, покусаний скаженим псом. А вони знову можуть стати жертвою своєї хвороби».
Це думка автора статті, яку ми цитуємо повністю. Під статтею вміщено слова Дмовського, ідеолога польських імперіалістів: «Незалежна Україна була б міжнародним публічним домом».
Якби ця стаття була окремим, винятковим явищем, то можна б її було вважати твором фантазії хворої людини. Зрештою, в кожному суспільстві зустрічаються такі випадки. Суть у тому, щоб суспільство змогло відмежуватись від таких осіб і зберегти здоровий розум.
На жаль, цей принцип не можна застосувати до поляків, особливо до тих спільнот, що проживають на наших землях. У процесі існування польської держави саме такі люди, як автор цитованої статті, формували польську громадську думку. І попри важкі переживання польського народу в нинішній війні мало що змінилось у цій справі. Майже вся польська підпільна преса пише в дусі «Великої Польщі», майже всі не визнають української держави, існування українського народу й опосередковано, навіть безпосередньо, підбурюють до вбивств українського населення.