Історія польсько-українських конфліктів т.3
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-62-5
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.3». Краткое содержание книги:
Кожного, хто високо оцінив важливість і актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів», просимо приєднатися до нашої сердечної вдячності п. Ярославі Барусевич та Дослідній фундації ім. О.Ольжича в СІЛА за сприяння у виданні цієї книги.
Просимо, щоб наше центральне керівництво негайно довело до відома ситуацію керівництву безпеки, аби це більше не повторювалось. Одночасно просимо надати нам якнайбільшу допомогу, бо маємо вже понад 3 тисячі родин без даху над головою, голих і голодних. На нашому утриманні залишається майже половина дітей, які ходять до професійних і середніх шкіл у Грубешові та інших містах.
Василь Верига. Дорогами Другої світової війни. — Торонто, 1981. — С. 227–228.
SOS ІЗ ГРУБЕШОВА
Люблін, 24 березня 1944
Український Центральний Комітет поштова скринька 226 тел. 117-92 і 206-90 № 318/44
При відповіді просимо посилатися на цей номер
Український Центральний Комітет Організаційний відділ Львів — Краків
ДУЖЕ ТЕРМІНОВО! Стосується: продовження підпалів наших сіл у Грубешівському
Від неділі 19 березня донині горять українські села Грубешівщини. «Польські національні підрозділи» під керівництвом своїх офіцерів продовжують вбивати сотні українських селян і дітей.
Усі дії чиновників, які тільки вислуховують наші тривоги і часом обіцяють щось зробити, не дають жодного ефекту. Мені пояснюють, що з першого разу полякам вдалось тому, що весь збройний резерв пішов у похід до Більського повіту. Але і тепер польська банда гуляє безкарно і буде гуляти, якщо не підійдуть військові підрозділи. (…)
Крім раніше спалених, між 9 і 12 березня, 17 сіл у двох гмінах Сагринь і Крилів: Сагринь, Ментки, Турковиці, Андріївка, Малиці, Теребінь, колонія Сагринь, Моложів, Ласків, Шиховиці, Малків, Прегоріле, Вроновиці, Модринець, Модрич-колонія, Стара Весь, Жеплін — ляська орда знову спалила за останній тиждень 10 українських сіл, а саме: Бересть (гміна Молодятин), Веречин, Вітків, Жабче (гміна Потурин), Ощів (гміна Долгобичів), Кащанік, Ліски (гміна Варенж), Меняни, Масловиці, Козодави (гміна Меняни).
Сотні нових трупів лежать вбиті ляськими недолюдками! Ще більше сотень залишилось без даху над головою!
Мобілізуйте самооборону з інших українських земель, бо тут допомоги не дочекаємось!
«Національні підрозділи» сформовані з бандитів з усіх земель колишньої Польщі, але тепер переважають волинські і галицькі ляхи!!!
Народ у розпачі, бо ми всі тут безпорадні! Пришліть на місце спеціальних делегатів від керівництва УЦК! Нехай спеціальні кур'єри привезуть багато грошей, речей і т. п.!
Ще тепер можна врятувати нещасні жертви ляської голоти, оскільки евакуацію частково призупинено, а власне, розподілено на довший час.
Слава Україні!
Др. Л. Голейко — представник УЦК
Василь Верига. Дорогами Другої світової війни. — Торонто, 1981. — С. 229–230.
МАСАКРА У ЖАБЧІ
ПРОТОКОЛ 28 складено 27.IV.1944 р. в УДК Грубешів.
Свідчення Костянтина Дідуха, 27 років, вчителя з села Сушів, гміна Потурин
Від Різдва Христового жодної ночі я не спав у хаті. Моєю спальнею були стодола, хлів або якась солома при стодолі. О 5 годині ранку я вискакував з лежбища і швидко летів у дім, задоволений, що ніч пройшла спокійно. Невиспаний і втомлений ішов до праці. Траплялось інколи, що дрімав під час лекції, швидко прокидався і далі працював з дітьми. Після закінчення уроків я був щасливий — міг вільно і спокійно відпочити, навіть удома в ліжку. Щастя, що я міг спокійно посидіти у своїй хаті хоч би пополудні, тривало недовго.
Якогось дня о третій пополудні до мого помешкання прийшли дві невідомі особи зі зброєю в руках і запитали: «Чи тут мешкає український вчитель?»
На щастя, мене не було вдома, бо пішов до кравця, досить далеко від дому. А вони обійшли кілька хат і всюди питали про вчителя.
Коли після повернення я дізнався про гостей, мене охопив страх. Довго бачив перед собою двох чорних типів зі зброєю в руках і жодним чином не міг звільнитись від них. Після цього відвідування я не міг знайти собі місця у власному домі. Я мешкав у всьому селі: в одній хаті їв сніданок, в іншій — обід і вечерю. Не хотів покинути школу, бо полюбив дітей і не хотів залишити їх без духовної опіки.