Історія польсько-українських конфліктів т.3

Це було у 1943 році. Але цю безвідповідальну політику польські імперіалісти започаткували ще в 1942 році. Від квітня 1942 року польські імперіалістичні бандити невтомно мордують десятки і сотні українських активістів та інтелігенції на Холмщині. В іншому місці нашого органу публікуємо довгі, хоч і неповні, списки українських жертв польського терору лише на Холмщині.

І тепер слід поставити питання: що означає цей терор польських імперіалістичних кіл стосовно мирного українського населення? Український народ століттями живе на своїй землі. Століттями бореться він за свою незалежність і має повне право жити власним державним життям. Нині нашому існуванню загрожують два бандитських імперіалізми: сталінський і гітлерівський. Проти них героїчно бореться український народ.

І саме у цій боротьбі ми отримуємо ніж у спину від окремих осіб з польської меншини на наших землях. Чи ця боротьба — у сфері польських інтересів? Ні, тому що:

1. Український народ ніколи не ставив під сумнів право польського народу на власну державу на польських етнографічних землях, завжди хотів і хоче згоди з польським народом.

2. Український народ гарантував і гарантує польській меншині на наших землях вільний розвиток, українська держава ніколи не буде гнобити і тероризувати польське населення так, як це робила польська держава стосовно нас. Український народ ніколи не допустить до того, щоб в українській державі горіли польські костели так, як горіли наші церкви під час мирного існування польської держави на наших північних землях, до того ж ще й офіційно руйновані та спалювані польськими поліцейськими.

Підступна боротьба польських імперіалістичних підбурювачів, яка ведеться нині проти українського народу, не допомагає Польщі, якій так само, як і нам, смертельно загрожують сталінсько-гітлерівські імперіалісти, навіть навпаки, є корисною для тих імперіалістів і шкодить натомість польським національним інтересам. Як показала вже історія, Польща ніколи не втримається між двома імперіалістичними хижаками, німецьким і московським, якщо не відмовиться від власного імперіалізму і не почне співпрацювати з сусідами, а особливо з Україною, бо саме сильна Українська держава є найкращою гарантією проти зростання московського імперіалізму і тільки у союзі всіх поневолених народів Сходу, до яких належить також Польща, можна знайти порятунок від агресивності Берліна і Москви.

Такими є життєві реалії. Ми далекі від того, щоб не знати, що польська національна меншина у своїй масі цієї правди не знає.

Але польські імперіалістичні провідники (які сидять у безпечних місцях) підбурюють поляків, мешканців міст і сіл, до диверсійних дій проти українців. Це вони є духовними провідниками того бандитизму польських боївок, польських баншутців (залізнична охорона. — Пер.), польської кримінальної поліції і т. д. Для них неважливо, що вони є тут меншістю, що поляків у Галичині є тільки 900 тисяч, а українців — три з половиною мільйона, вони вперто говорять про «наші східні землі», а свою дуже розрекламовану боротьбу з німцями на практиці зводять до боротьби з ними на наших землях. Їхні публікації — це отрута для польського населення на Західній Україні, бо переважно то є оббріхуванням українців і наших національних ідеалів. Це добре відомий всім ендецький приспів про те, що нема жодної України.