Історія польсько-українських конфліктів т.3
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-62-5
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.3». Краткое содержание книги:
Кожного, хто високо оцінив важливість і актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів», просимо приєднатися до нашої сердечної вдячності п. Ярославі Барусевич та Дослідній фундації ім. О.Ольжича в СІЛА за сприяння у виданні цієї книги.
А тепер спитаймо Його Ексцеленцію, римо-католицького ординарія, Любельського єпископа, що доповів йому про мученицьку смерть священика Миколи Гольця той священик з Новосілок на Грубешівщині, який разом зі святої пам'яті священиком Гольцем об'їжджав 14 березня цього року околицю, спільно закликаючи вірних обох віросповідань до згоди і братерського співіснування? Що написав він про смерть цих 130 умовлених до згоди українців з Новосілок, яких замучили разом зі священиком Гольцем?
Ставлячи ці питання, не хочемо розпочинати торги чи пусту полеміку. Занадто болісними є рани обох народів, щоб можна було ними легковажити чи торгувати. Наводячи ці жахливі факти, називаючи їх і дії людей на ім'я, ми вживали термінологію жертв і наочних свідків. Ми не прикрашали стиль. Певні визначення чи назви можуть різати вухо тих, до кого звертаємося під кінець свого послання. Повторюємо: дійсність є занадто жахливою. Отрута занадто глибоко увібралась у суспільний організм, щоб можна було марнувати час на дипломатичні розмови у версальському стилі. Не шукаймо і не починаймо тут цих розмов. Ми просто звертаємося до людського сумління, до сердець тих, хто носить на грудях святий Хрест, символ Христової муки, терпіння і воскресіння. Символ віри і надії всіх наділених Божою ласкою у великому, давно не баченому в історії людства катаклізмі християнських народів, а серед них — у першу чергу обох наших знекровлених народів: українського і польського.
Звертаємося до не запамороченого отрутою ненависті й братовбивства шовіністичної пропаганди розуму тих, кому національна честь не дозволить підписатися під закликами наведених вище відозв чи проповідей, виголошених з Боговицької кафедри.
Відгукніться! Нехай ваш і наш голос почують усі люди доброї волі й чистих рук, яким не байдуже майбутнє обох народів.
Дано в місті Холмі, 15 травня 1944 року.
Митрополича Рада: Віце-голова: (Віктор Соловій) Секретар: (В.Квасниця) Холмсько-Підляський Духовний консистор: (Прот. Гр. Метюк) (Прот. В. Мархева) Повітовий Союз українських кооперативів у Грубешові «Пробоєм»: (Богун) (Роман Кочержук) Холмська духовна семінарія:
(Прот. Барщевський) Українська Державна гімназія: (мгр. М.Мільков) Печатка Холмсько-Підляського духовного консистора
Євген Пастернак. Нарис історії Холмщини і Підлягигия. — Вінніпег— Торонто, 1968. — С. 421–422.
З МІЛІЦЕЙСЬКИХ ЗВІТІВ
ДЕКАДНИЙ ЗВІТ ПРО СИТУАЦІЮ № 135/4
24.03.1945 року приблизно 100 невідомих обмундированих осіб прибуло до села Жмудзь і пограбувало всіх мешканців української національності. Під час акції було вбито двох господарів української національності: Василя Вероду і Конопчинського.
Archiwum KWMO Lublin, zespół КРМО Chełm. — S. 51.
ДЕКАДНИЙ ЗВІТ ПРО СИТУАЦІЮ № 135/5
28.01.1945 року в гміні Городло невідомі розклеїли листівки, підписані АК, з погрозами українцям, які не хочуть їхати до Росії. Речові докази додаються.
Archiwum KWMO Lublin, zespół КРМО Hrubieszów. —S. 2.
УПА ПРО ПОГРОМИ
Свободу народам! Свободу людині! Смерть тиранії!
Уся польська преса і радіо гудуть кілька тижнів про верховинський злочин. Партизанські підрозділи НСЗ вбили у селі Верховини 196 осіб української національності, у тому числі багато жінок, старих людей і дітей, жорстоко знущаючись із них. Страшний, нелюдський цей злочин, насправді гідний гітлерівських чи сталінських збоченців. Ці злочинці справді заслуговують на найсуворіше засудження.
Цей злочин, на жаль, не перший і не десятий, а тільки один з довгої низки подібних масових актів убивств, вчинених щодо українського населення. Чому мовчать про них, чому говорять лише про Верховини?
Тому що ті, хто так кричить і засуджує за Верховини, одночасно самі потурають таким самим злочинам, їх організовують і здійснюють. У той час, коли так голосно говорять про Верховини, ті самі люди, які нині правлять у Польщі, організовують масові криваві погроми українського населення в десятках і сотнях сіл.
Ось 24 січня 1946 року Військо Польське, підсилене двома автомобілями радянських енкаведистів, знищило 14 безневинних осіб із села Карликів на Лемківщині, у тому числі 70-річного, вже хворого українського священика, його дочку і малу чотирирічну онучку, стріляючи, б'ючи і колючи багнетами.
25 січня 1946 року ВП вбило у селі Завадка Мороховська на Лемківщині 70 осіб і дощенту спалило все село, хоча не було жодного приводу для здійснення «пацифікаційної» акції. Більшість вбитих — малі діти, старі люди і жінки. Солдати жорстоко знущалися з беззахисних жертв. Дітей живцем вкидали у вогонь або проколювали багнетами, розбивали голови, жінкам відрізали груди, чоловікам і жінкам ламали кістки, здирали шматками шкіру, забивали дріт у чоло, припалювали вогнем, розрізали животи, виколю *али очі. Командир ВП, який керував цим кривавим погромом, пізніше звітував радянському офіцерові й дістав похвалу «харашо!»