Історія польсько-українських конфліктів т.3
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-62-5
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.3». Краткое содержание книги:
Кожного, хто високо оцінив важливість і актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів», просимо приєднатися до нашої сердечної вдячності п. Ярославі Барусевич та Дослідній фундації ім. О.Ольжича в СІЛА за сприяння у виданні цієї книги.
Так само вбито 72-річного Владислава Кондрацяка, як і Теофіла Кондрацяка та його 30-річну дружину Марію. Теофіл Кондрацяк був відомий усьому селу як добрий, зразковий хлібороб.
У помешканні Юзефа Філіпчука стіни продірявлені кулями всіх видів зброї. У цьому будинку вбито 15 осіб. Вбито всю родину Гловацьких: Фелікса Гловацького (40 років), Марту Гловацьку (50 років), Станіславу Гловацьку, чий чоловік перебуває у війську, бандити спочатку зґвалтували, а потім вбили. Вбито 32-річну Софію Князюк, її дворічного сина до нинішнього дня не знайдено.
Вбито чотири особи і важко поранено дві особи з родини Мельничуків: Вавжинця Мельничука (62 роки), Софію Мельничук (26 років), Яна Мельничука (4 роки), тяжко поранено Катажину Мельничук і Анастасію Мельничук (17 років), 17-річного Анатоля Дудзяла замордовано способом, який за жорстокістю перевершує жорстокість есесівців. Бандити понівечили все його тіло розігрітою до червоного коцюбою, а потім перерізали горло фінкою. Його матір, 44-річну Софію Будзяк, застрелили.
Батько 19-річної Марії Банасюк (60-річний) загинув у Майданеку. Чоловіка німці ув'язнили у концентраційному таборі, і до цього часу він не повернувся додому. Банасюк Марію НЗС-івські бандити зґвалтували, а потім вбили. Вбили також її 50-річну матір і дитину двох з половиною років.
У помешканні Павляків у колисці вбили пострілом з револьвера півторарічну дитину — Марію Павляк. Смерть настала під час сну. Мамі дитини, яка гойдала колиску, встромили ніж у шию. У тілі жінки, крім цього, виявлено ще три кулі. З гвинтівки застрелено Ольгу Беднарчук і її 12-річну дочку. 9-місячного сина закололи у колисці багнетом. 90-річного Леона Вілька, нерухомого через старість, вбили у ліжку.
Село Верховини славилося тим, що його мешканці героїчно боролися з гітлерівськими окупантами. У цьому селі німці розстріляли 22 чоловіки за співпрацю з польськими партизанами. Багато мешканців Верховин з партизанів перейшли на службу до Війська Польського. НЗС-івські бандити протягом двох годин вбили 194 мешканців села.
І кілька деталей з процесу, опублікованих у пресі:
Свідок Анна Свенціцька, постійна мешканка Холма, розказує, що 6 червня вона перебувала у тітки в селі Веселівка, розташованому десь за півкілометра від Верховин. Одного разу вона побачила, що до Верховин прямують 14 возів з військовими. Їй здалося, що це звичайне військо, і вона вийшла на подвір'я, але солдати наказали їй негайно вернутись. До цього ж будинку зігнали кілька інших жінок-українок. Крім цього, у будинку було три чоловіки. Чоловікам німці наказали лягати, а жінкам виходити по одній. Свідок Свенціцька також мусила вийти з дитиною на руках, але коли її хотіли розлучити з дитиною, то вона залишилась. Усі жінки, які вийшли, були застрелені. На подвір'ї лежало приблизно 20 трупів. Діти цих жінок залишились удома. Разом з іншими жінками вийшла і загинула 70-річна тітка Свенціцької.
Свідок Марія Тивонюк має 13 років. Розказує стисло, що до їхнього дому у Верховинах прийшли якісь озброєні люди за грошима. Сплюндрували шафи і комоди, забирали одяг. Потім наказали всім, тобто всій родині свідка, йти на город до картопляного сховища. Там їм наказали лягти. Мати дівчинки навмисне прикрила її власним тілом. Один з опришків заліз до підвалу і почав стріляти з автоматичної зброї в тих, хто лежав. Усі були мертві. Свідок Тивонюківна отримала відносно легке поранення кулею, яка пройшла через тіло мами. Пізніше бачила, як у підвал вкинули її дідуся, старого, який впав на тверду підлогу і розбився. Потім, лежачи накрита трупом матері, чула, як нападники різали свиню на подвір'ї, виводили коней, аж нарешті хтось заглянув у відкритий підвал і сказав: «О, лежать як барани!» Приблизно о 3 годині дівчинка ризикнула вийти і вся захляпана кров'ю добігла до сусіднього села. (…)[38]
(…) На поховання спочатку йшли православні з сім'ями, потім комуністи з родинами, потім ормовці з родинами, потім ті, хто під час війни співпрацював з комуністичними партизанами, а потім вже хто просто потрапляв під руку…[39]
38
Sztandar Ludu. - 1945. - № 85.
39
Dwutygodnik literacki «Współczesność». — 1964. — № 15. — S. 67.