#Галябезголови

— Сідайте, прошу! Зроблю вам гарну стрижку.

— Отак, значить?! — здивувався Толя. — А зможеш?

— Зможу. Вам сподобається!

Анка Сулима, Лєнка Гвоздовська, перукарки і ще немала юрба затятівців, що оперативно зібралися на скандал, неначе на святкове шоу, ошелешено спостерігали, як чужа у цьому місті худенька дівчинка з пишним світлим волоссям допомогла Толі Сулимі дійти до лави, всадила, поклала поряд ряднину. Розвернула її, а всередині — звичайні ножиці, гребінець, пляшка води, рушник, іще один. Обмотала Толину шию одним рушником, почала гребінцем і ножицями орудувати.

— Люди, ви бачили? Все, з мене досить! Я викликаю поліцію! Хай розбереться з оцією! — першою відреагувала Ірка. Побігла до перукарні. Дарка за нею.

Анка матюкнулася подумки, помчала перукаркам правду життя пояснювати: мовляв, дівчата, вгамуйтеся, бо ота придуркувата, що зараз на вулиці Толю Сулиму стриже, — Чорнобаєва невістка. Чи вам потрібен конфлікт із Чорнобаєм? Ні? От і добре!

Втихомирила Ірку з Даркою, вийшла на вулицю. Як тут? А на вулиці Чорнобаєва невістка за цей час встигла не тільки Толю Сулиму файно підстригти, а й зчепитися з Лєнкою Гвоздовською.

— Та що ти кажеш?! — кричала їй Лєнка. — Усім хворим — повноцінне життя?! З перукарнями, театрами і концертами? Та у нас нормальні люди ніколи в очі повноцінного життя не бачили, не те що театрів! І — нічого! Живуть.

— У всіх має бути рівний доступ — і до театрів, і до перукарень, і до всього! — Чорнобаєва невістка говорила дивно: тихо, відсторонено і ніби не конкретно Лєнці Гвоздовській, а у простір.

«Хіба таким тихим голосом виграють битви, хай навіть і словесні?» — подумала Анка.

— Я тобі як медик кажу: якщо всіх хворих та калік із чотирьох стін у білий світ випустити, то нормальним можна ласти склеювати! Від депресухи! — агресивно наступала Лєнка. Глянула на Толю Сулиму із прикрістю. — Вибачте, дядь Толю! Не вмію брехати! Що думаю, те й кажу!

— І на тому «спасибі», — відповів одноногий.

— У нас і так життя погане! — розійшлася Лєнка. — Нам тільки хворих та калік перед очима повсякчас не вистачало для повного щастя: у перукарнях, театрах, магазинах!

— Та яка різниця — хвора людина чи здорова?! — сказала Галя. — Часто люди навіть не здогадуються про свої хвороби. От ВІЛ, наприклад. Людина може і не знати…

— А з ВІЛ взагалі усе просто! Усіх заражених, а також педиків і наркоманів — перестріляти і поготів! — із викликом вигукнула Лєнка. — І всі так у Затятовому думають. Я впевнена.

— Ти — огидна! — голос Чорнобаєвої невістки зірвався, покотився долу, на низькі ноти.

Вхопила ряднину, притисла до грудей, ніби найдорогоцінніший скарб, напружилася так сильно, що руки затремтіли. Швидко рушила у бік Чорнобаєвого зрубу.

— Дівчино! Дякую! — гукнув їй услід Толя Сулима.

— Це я вам дякую! — озирнулася, відповіла і ще швидше пішла до зрубу.