Вибрані твори в двох томах. Том I

І тоді як окремі групи ворогів ще кидалися на наші окопи, інші вже тікали або падали на коліна і здіймали руки, шукаючи в цьому порятунку від наглої смерті.

Загін фашистів, на який так несподівано й сміливо кинувся Аркадій Журавльов, повівши за собою й інших бійців, швидко був розпорошений, і рештки його почали відходити.

Валерик не бачив та й не міг бачити всієї картини бою. Він тримався Аркадія Журавльова та Ібрагімова, що бились пліч-о-пліч, мов два богатирі. У сутичці хлопця кілька разів збивали з ніг, один міцний удар дістався по голові, але не настільки сильний, щоб Валерик знепритомнів, і він знову бився поруч з своїми друзями, дивуючись, що досі лишається живий і навіть не поранений.

Коли від тебе в паніці тікає смертельний і жорстокий ворог, який тільки що повинен був тебе вбити, трудно втриматись, щоб не погнатися за ним і не розплатитись раз і назавжди. І Журавльов, Ібрагімов та Валерик в запалі бою, засліплені лютою радістю перемоги, вже не оглядалися назад, а доганяли та знищували гранатами і кулями тих, що не встигли втекти або заховатися.

Лише тоді, коли войовничий запал трохи згас, вони зрозуміли, що опинилися далі, ніж треба, від своїх окопів, що можуть бути відрізані ворогами й оточені.

— Лягай і відповзай! — крикнув Журавльов, сам він одразу ж упав на землю й заховався від ворожих куль за великий камінь.

Біля інших валунів притулилися Валерик та Ібрагімов. Мабуть, спершу гітлерівці не втямили, що зовсім близько від них лежать, замаскувавшись, троє радянських бійців. Але ось уже одна група фашистів поповзла просто на них, а друга перебіжками кинулася в обхід.

— Відходьте, я вас прикрию! — не повертаючи голови, наказав Журавльов. — Не вистачало ще в лапи їм попасти!..

Він скотився в рівчачок, висунув дуло автомата і послав довгу чергу куль. Фашисти вклякли в землю.

— Відходь і ти! — гукнув Журавльову Валерик. — Бо відріжуть!

Аркадій теж почав відповзати. Але сталося дивне й незрозуміле: він раптом повернув убік і зник серед валунів.

— Осліп, чи що? — стурбовано запитав Ібрагімов Валерика. Звівшись на лікоть, щосили крикнув: —Куди ж тебе понесло?.. Сюди давай, ми тут!..

Але біля Ібрагімова віялом розсипалися кулі, пилюкою запорошило йому очі, і він припав щокою до землі.

Аркадій Журавльов знову вигулькнув із-за каменя.

Але що це?..

Він був не сам. Поруч з ним повз німець — без зброї, без каски, в драному й закривавленому солдатському френчі. Руки у ворожого солдата були вільні, і він підтягався на них, допомагаючи ногами.

Мабуть, фашисти помітили, що разом з радянським моряком повзе І їхній солдат, посилили вогонь по Журавльову. Але Ібрагімов і Валерик простежили, звідки стріляють, послали туди кілька автоматних черг.

А Журавльов і німецький солдат просувалися дуже повільно, може, поранений не міг швидше. Ібрагімову урвався терпець, і він уже сердито крикнув: