Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)
- Автор: Маркес Габриэль Гарсия
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-20-8
- Переводчик: Галина Владимировна Грабовская
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)». Краткое содержание книги:
Тематика п’ятдесяти текстів «Скандалу…» багатосяжна: від політичних переворотів до «особистого Гемінґвея» Маркеса і перукаря президента, від літературщини, привидів минулого й майбутнього та розповіді про те, як пишуть романи, — і до інсайтів, феномену телепатії й таємниці містичної історії, якій він, один із найвизначніших письменників Латинської Америки, не зміг дати назви.
Через сорок вісім годин після того, як посуха дійшла своєї кульмінаційної точки, місто було повністю паралізоване. Уряд Сполучених Штатів прислав з Панами обоз літаків, завантажених бочками з водою. Венесуельські військово-повітряні сили і комерційні компанії, що працюють в країні, замінили свою звичну діяльність позаплановою роботою з транспортування води. Аеродроми Майкетія і Ла-Карлота були зачинені для міжнародного руху і призначались виключно для цієї екстреної операції. Та коли вдалось організувати міську роздачу, 30 відсотків привезеної води через пекельну спеку випарувались. 7 червня у Лас-Мерседес і Сабана-Ґранде поліція затримала кілька піратських вантажівок, які приїхали підпільно продавати літр води аж за 20 боліварів. У Сан-Аґустін-дель-Сур мешканці помітили інші дві піратські вантажівки і, дотримуючись взірцевого порядку, розподілили їхній вміст поміж дітьми. Завдяки дисципліні і почуттю солідарності людей вночі 8 червня не було зареєстровано жодного постраждалого від спраги. Та вже надвечір вулиці міста заповнив різкий запах. Коли споночіло, сморід став нестерпним. Самуель Буркарт о восьмій вечора спустився на ріг вулиці зі своєю порожньою пляшкою і став в організовану півгодинну чергу, аби отримати свій літр води з вантажівки-цистерни, якою керували бойскаути. Він помітив одну деталь: його сусіди, які досі сприймали все досить легко і намагалися перетворити кризу на такий собі карнавал, починали всерйоз непокоїтись. Передусім через чутки. Починаючи з полудня, одночасно зі смородом усією околицею поширилась хвиля панікерських чуток. Говорили, що через страшенну посуху стали загоратися сусідні пагорби, парки Каракаса. Коли вогонь розгориться, годі буде щось вдіяти. Пожежна команда не має чим його здолати. За повідомленням національного радіо, наступного дня не виходитимуть газети. Оскільки радіостанції призупинили свою трансляцію, і можна було почути тільки щоденні новини по національному радіо, місто певним чином віддалося на волю чуткам. Вони передавалися по телефону, і в більшості випадків то були анонімні повідомлення.
Того дня Буркарт почув, що Каракас покидають цілими родинами. Оскільки транспортних засобів не було, масові втечі здійснювались пішки, особливо до Маракаю. Одна чутка запевняла, що того дня на старому шосе в Лос-Текес переляканий натовп, що намагався втекти з Каракаса, сконав від сонячного удару. Казали, що трупи, котрі лежали просто неба, і були джерелом смороду. Буркарту таке пояснення видалось перебільшеним, але він зауважив, що, принаймні в його околиці, починається паніка.
Біля вантажівки-цистерни спинився фургончик Студентського фронту. Цікаві кинулись до нього, прагнучи упевнитися в чутках. Один студент виліз на капот і по черзі відповів на всі запитання. За його словами, вістка про натовп, що помер на шосе в Лос-Текес, є абсолютно неправдивою. Крім того, цілком абсурдно думати, що це і є джерелом неприємних запахів. Трупи не могли аж так розкластися за чотири чи п’ять годин. Запевнили, що ліси і парки патрулюють, аби запобігти пожежам, що громадський порядок звичний, що населення героїчно допомагає і що через кілька годин в Каракас з усієї країни прибуде стільки води, що її буде достатньо, аби забезпечити гігієну. Попросили передавати по телефону ці новини із застереженням, що тривожні чутки сіють пересхіменесівські[7] елементи.
У повній тиші, за хвилину до години ікс
Самуель Буркарт з літром води вернувся додому о 18:45, аби о сьомій послухати новини національного радіо. Дорогою він зустрів сусідку, яка у квітні таки ще поливала квіти в своєму садку. Вона обурювалася НІКГ, бо той не передбачив такої ситуації. Буркарт подумав, що безвідповідальність його сусідки не має меж.
— Винні такі люди, як ви, — сказав він обурено. — НІКГ завчасно просив економити воду. Ви пустили це повз вуха. Тепер ми розплачуємось за наслідки.
Новини національного радіо обмежилися повторенням інформації, що її надали студенти. Буркарт зрозумів, що ситуація доходить до критичної точки. Попри те, що уряд намагався запобігти деморалізації, було очевидно, що стан речей не такий заспокійливий, яким його представляє влада. Ігнорувався важливий аспект: економіка. Місто було цілком паралізоване. Постачання було обмежене і в найближчі години мало забракнути харчів. Населення, захоплене кризою зненацька, не мало готівки. Універмаги, підприємства, банки були зачинені. Місцеві крамнички стали зачинятися через брак асортименту: запаси товарів вичерпалися. Коли Буркарт вимкнув радіо, то зрозумів, що Каракас наближається до своєї години ікс.
7
Маркос Евангеліста Перес Хіменес (1914–2001) — авторитарний військовий діяч і президент Венесуели (1952–1958 рр.), останній диктатор «доби великих диктаторів Латинської Америки».