Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)
- Автор: Маркес Габриэль Гарсия
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-20-8
- Переводчик: Галина Владимировна Грабовская
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)». Краткое содержание книги:
Тематика п’ятдесяти текстів «Скандалу…» багатосяжна: від політичних переворотів до «особистого Гемінґвея» Маркеса і перукаря президента, від літературщини, привидів минулого й майбутнього та розповіді про те, як пишуть романи, — і до інсайтів, феномену телепатії й таємниці містичної історії, якій він, один із найвизначніших письменників Латинської Америки, не зміг дати назви.
Самуелю Буркарту довелося стати в чергу, аби його обслужили два португальські крамарі, які говорили з наляканими клієнтами на ту саму тему, єдину тему останніх сорока днів, яка цього ранку прозвучала на радіо і в газетах, як колосальний вибух: в Каракасі скінчилася вода. Вчора ввечері оголосили про різкі обмеження, запроваджені Національним інститутом комунального господарства щодо останніх 100 тисяч кубічних метрів, накопичених у резервуарі Ла-Маріпоса. Від того ранку внаслідок найжаркішого літа, що його Каракас пережив за сімдесят дев’ять років, подачу води було призупинено. Останні запаси призначалися виключно для служб життєзабезпечення. Вже двадцять чотири години влада вдавалася до невідкладних заходів, щоб запобігти тому, аби населення гинуло від спраги. Для забезпечення громадського порядку вводили надзвичайні заходи, що їх взялися виконувати цивільні загони студентів та професіоналів. Випуски газет, що скоротилися до чотирьох сторінок, мали поширювати серед цивільного населення офіційні вказівки про те, як треба поводитися, щоб подолати кризу і уникнути паніки.
Буркарту не спало на думку одне: його сусіди мусили готувати каву на мінеральній воді і за годину вичерпали всі її запаси в крамниці. Передбачаючи те, що може статися в наступні дні, він вирішив запастися фруктовими соками. Але португалець поінформував його, що продаж фруктових соків і газованих напоїв є нормований розпорядженням органів влади. Кожен клієнт має право на квоту, що обмежується бляшанкою фруктового соку і пляшкою газованого напою на день — аж до нового розпорядження. Буркарт купив бляшанку помаранчевого соку і, повагавшись, вибрав пляшку лимонаду, аби поголитися. І лиш коли почав це робити, то виявив, що лимонад з’їдає мило і не утворює піни. Тож він рішуче оголосив надзвичайний стан і поголився персиковим соком.
Перше передвістя катаклізму: пані поливає сад
Завдяки своєму німецькому мозку, розбитому на правильні квадрати, і воєнному досвіду Самуель Буркарт вмів наперед оцінити сенс певної новини. Що він і зробив три місяці тому, а саме 28 березня, коли прочитав в газеті таку інформацію: «В Ла-Маріпоса води лишилось тільки на сорок днів».
Нормальна місткість резервуара Ла-Маріпоса, який забезпечує Каракас водою, становить 9,5 млн. куб. м. На той момент, попри неодноразові поради НІКГ економити воду, запаси зменшилися до 5 221 854 кубічних метрів. Один метеоролог заявив у пресі, в неофіційному інтерв’ю, що до червня дощів не буде. Кілька тижнів по тому постачання води зменшилося до квоти, яка вже була тривожною, попри те, що населення не надало цьому належного значення: 130 тисяч кубічних метрів щодня.
Дорогою на роботу Самуель Буркарт вітався з сусідкою, яка від восьмої ранку всідалася в саду поливати траву. Одного разу він заговорив із нею про необхідність економити воду. Вона, загорнута в шовковий халат у червоні квіти, стенула плечима. «Це газетні небилиці, аби посіяти страх, — відповіла. — Поки буде вода, я поливатиму свої квіти». Німець подумав, що треба заявити в поліцію, як він би зробив у своїй країні, але не зважився, бо думав, що менталітет венесуельців цілком інакший, ніж у нього. Він завжди звертав увагу на те, що венесуельські монети — єдині, на яких не написано їхньої вартості, і думав, що це може бути результатом логіки, яка недоступна німцеві. Він упевнився в цьому, коли помітив, що деякі публічні фонтани продовжують працювати після того, як газети у квітні повідомили, що запаси води кожні двадцять чотири години зменшуються на 150 тисяч кубічних метрів. Ще через тиждень повідомили, що у верхів’ях річки Туй, основного водного джерела Каракаса, викликають штучні зливи, і це породило у влади певний ентузіазм. Але наприкінці квітня дощу не було. Бідні квартали лишилися без води. У фешенебельних кварталах подачу води скоротили до одної години на день. У себе в офісі, оскільки не мав що робити, Самуель Буркарт, застосувавши логарифмічну лінійку, визначив, що коли все і далі так буде йти, то води вистачить до 22 травня. Він помилився, можливо, через похибку в опублікованих газетами даних. Наприкінці травня подача води і залишалась обмеженою, але деякі господині дому вперто поливали свої насадження. Навіть в саду, схованому серед кущів, він бачив крихітний водотриск, відкритий в годину, коли подавалась вода. В будинку, де він жив, одна пані вихвалялася тим, що попри все не відмовилася від своєї щоденної ванни. Щоранку вона набирала воду у всі наявні посудини. Зараз, невпору, попри те, що про неї оголосили завчасу, ця новина гриміла на всіх газетних шпальтах. Запасів у Ла-Маріпоса лишилось на двадцять чотири години. Буркарт, який мав комплекс щоденного гоління, не міг навіть почистити зуби. Він подався в офіс з думкою, що, можливо, у жоден момент війни, чи навіть тоді, коли посеред пустелі відступав з Німецьким Африканським корпусом, він не був так наляканий спрагою.