Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)
- Автор: Маркес Габриэль Гарсия
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-20-8
- Переводчик: Галина Владимировна Грабовская
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)». Краткое содержание книги:
Тематика п’ятдесяти текстів «Скандалу…» багатосяжна: від політичних переворотів до «особистого Гемінґвея» Маркеса і перукаря президента, від літературщини, привидів минулого й майбутнього та розповіді про те, як пишуть романи, — і до інсайтів, феномену телепатії й таємниці містичної історії, якій він, один із найвизначніших письменників Латинської Америки, не зміг дати назви.
Між урядом Венесуели і Сьєрра-Маестра встановилось явне спільництво. Помітні члени Руху 26 липня при офіційному потуранні вели в Каракасі публічну пропаганду у всіх засобах радіомовлення, організовували масові збори пожертв і відсилали допомогу для ґерильї. Венесуельські студенти, загартовані у боротьбі з диктатурою, відіслали поштою студентам Гавани жіночі трусики. Кубинські студенти дуже добре вдали, що не помітили зухвальства тієї фанфаронської посилки, і менш ніж за рік, коли перемогла Кубинська революція, без жодного коментаря повернули їх відправникам. Преса Венесуели, радше через тиск власних внутрішніх умов, аніж через бажання її власників, була легальною пресою Сьєрра-Маестри. Складалося враження, що Куба була не іншою країною, а клаптем вільної Венесуели, який ще треба було звільнити.
Новий 1959 рік був одним із небагатьох в її історії, який Венесуела зустрічала без диктатури. Мерседес і я, що одружились в ті радісні місяці, повернулись в наше помешкання в кварталі Сан-Бернардіно з першими променями світанку і побачили, що ліфт зламався. Ми пішки піднялися на шостий поверх, зупиняючись на сходових майданчиках, аби перепочити, і тільки-но увійшли в квартиру, як нас потрясло абсурдне відчуття: повторюється те, що ми вже переживали минулого року: над сонними вулицями раптом піднявся крик незліченних людських тлумів, ударили церковні дзвони, фабричні гудки і автомобільні сигнали, з усіх вікон гримнули арфи, чотириструнні гітари і звивисті мелодії бучних хоропо[9] народного тріумфу. Немовби час повернув навспак і Маркоса Переса Хіменеса скинули вдруге. Оскільки в нас не було ні телефона, ні радіо, ми, перестрибуючи через східці, спустилися донизу, перелякано запитуючи себе, яким галюциногенним питвом нас пригостили на забаві, і хтось, хто пробігав мимо у сяйві світанку, ошелешив нас останнім неймовірним збігом: Фульхенсіо Батіста утік зі свого грабіжницького трону разом зі своїми найближчими поплічниками і летів у військовому літаку до Санто-Домінґо.
Через два тижні я вперше прибув у Гавану. Нагода випала раніше, ніж я сподівався, але за найменш сподіваних обставин. 18 січня, коли я прибирав на столі, перед тим як піти додому, в безлюдній редакції журналу з’явився засапаний чоловік з Руху 26 липня, шукаючи журналістів, які тієї ж ночі хотіли би поїхати на Кубу. Для цього прислали кубинський літак. Плініо Апулейо Мендоса і я, що були найрішучішими прихильниками Кубинської революції, стали першими обранцями. Ми заледве мали час заїхати додому за дорожньою сумкою, і я настільки звик думати, що Венесуела і Куба — та сама країна, що не згадав, що треба пошукати паспорт. Він виявився непотрібним: венесуельський офіцер імміграційної служби, більший кубініст, ніж кубинець, спитав мене, чи маю я при собі якийсь документ, що посвідчує особу, і єдиний папірець, який я знайшов в кишенях, була квитанція з пральні. Офіцер, вмираючи зі сміху, поставив на її звороті штамп і побажав мені щасливої подорожі.
Серйозна проблема виникла наприкінці, коли пілот виявив, що журналістів є більше, ніж місць в літаку, і що вага обладнання і багажу перевищує допустимий ліміт. Звісно, ніхто не хотів лишатися, ніхто не хотів пожертвувати нічим з того, що віз, і сам службовець аеропорту був налаштований відправити перевантажений літак. Пілотом був зрілий і серйозний чоловік, зі шпакуватими вусами, в мундирі із синього сукна із золотистими прикрасами старих кубинських військово-повітряних сил, дві години він, незворушний, опирався будь-яким доводам. Урешті один із нас знайшов убивчий аргумент:
— Не будьте боягузом, капітане, — мовив він, — «Ґранма» також йшла з надлишком вантажу.
Льотчик глянув на нього, а потім подивився на нас усіх із затаєною люттю.
— Різниця в тому, — сказав він, — що ніхто з нас не є Фіделем Кастро.
Проте він був смертельно поранений. Простяг руку через стійку, вирвав листок з талонної книжки замовлень на польоти і зім’яв його в руці.
9
Хоропо — жанр фольклору льянеро («жителів рівнин» Венесуели, Колумбії), до якого належать як танці, так і пісні й інструментальні п’єси.