Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна
- Автор: Браун Дэниел Джеймс
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-36-4
- Переводчик: Любовь Пилаева
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна». Краткое содержание книги:
Друга переносить нас до Німеччини, де Гітлер уже задумав свій найстрашніший план — Другу світову Перш ніж розв’язати війну, він прагне приспати ворога — показати, що Німеччина гостинна, вільна і мирна держава. Задля цього керівництво країни вирішує провести Олімпійські ігри 1936 року, куди, у складі збірної США з веслування, потрапляють наші герої.
Створена на основі реальних подій, книга розповідає про дружбу, вірність і відчайдушну боротьбу добра та зла. А головне — проводить паралелі з сучасним світом, змушує замислитись над тим, що подібний сценарій може повторитися, або навіть вже повторюється, сьогодні.
Пізніше Чарлі навчив Джо, як розгадувати тонкі натяки у формі, текстурі й кольорі, що дозволять йому розрубувати деревину на правильно сформовані бруси та бачити приховані місця з недоліками чи, навпаки, доброякісні частини деревини. Він учив юнака, як акуратно розділити колоду на чотири частини киянкою і залізними клинами, як вправлятися з важким дерев’яним молотком, щоб забити колун — основний інструмент виготовлювача покрівельної черепиці: довгий, прямий клинок із такою ж довгою перпендикулярною ручкою — в дерево упоперек, а не вздовж текстури волокна; як працювати з колуном рівномірно по всій довжині деревини; як слухати дерево, коли воно починає «говорити» до нього, а волокна тихо потріскують і поклацують, відриваючись одне від одного, кажучи йому, що готові розділитись уздовж площини, яку він намітив; як рішуче крутити колун у дереві саме в потрібний момент, щоб зробити черепицю без тріщин, чисту й елегантну, з гладкою поверхнею та злегка звужену від одного кінця до іншого, готову для встановлення на дах.
За кілька днів Джо освоїв навички роботи з колуном і молотком, міг оцінити розміри колоди й акуратно відколювати від неї бруски майже так само швидко і рішуче, як Чарлі. Рік веслування дав йому неймовірну силу в руках та плечах, і хлопець обробляв купу кедрових брусків, як справний механізм. Незабаром невелика гора гонту вже оточувала його на подвір’ї МакДональда. Пишаючись своїм новим талантом, він виявив, що формування кедрових брусків було співзвучним його єству невловимим, але природним чином — воно приносило задоволення його душі й умиротворяло її. Почасти міркування над кутами та площинами, під якими кедр буде чи не буде розколюватись правильно, було вже знаним задоволенням, яке він завжди отримував від освоєння нових інструментів та вирішення практичних завдань. Окрім того, глибоко чуттєва сутність цієї роботи додавала їй насолоди. Він любив, як деревина буркотіла до нього перш ніж розколотись, майже ніби була живою. І коли, нарешті, вона розступалася під його руками, він любив, як вона поставала завжди в прекрасних і непередбачуваних візерунках кольору — прожилках помаранчевого, бордового і кремового. У ту ж саму мить, як деревина розкривалась, вона завжди робила повітря запашним. Пряно-солодкий аромат, що піднімався від щойно розколотого кедра, мав такий самий запах, як і той, що часто заповнював човнову станцію в Сіетлі, коли Покок був за працею на горищі. Джо здавалося, що існував певний зв’язок між тим, що він робить тут, серед купи свіжовиструганої черепиці, роботою Покока в його майстерні та його власними зусиллями над вдосконаленням своїх веслувальних здібностей у гоночних човнах, збудованих Пококом. Це був зв’язок між зваженим застосуванням сили, ретельною координацією розуму і м’язів та несподіваним відкриттям таємниці й краси.
Коли Джо прибув на човнову станцію для осіннього збору 5 жовтня 1934 року, стояв ще один погожий променистий день, такий самий, як і тоді, коли він уперше прийшов сюди як першокурсник. Термометр коливався на рівні нижче від 20 градусів, і сонце виблискувало над Косою, як це було і того дня рік тому. Пейзаж змінився лише в одному: довге посушливе літо різко знизило рівень озера, оголило коричневі глиняні береги і залишило плавучий док занадто високим, сухим та цілковито непотрібним. Принаймні якийсь час хлопці муситимуть переносити свої човни вниз уздовж берега і вбрід по воді, перш ніж запустити їх на воду.
Але найбільше відрізнялася позиція гурту хлопців, із якими Джо веслував минулого року. Коли вони зайшли на човнову станцію та вийшли в шортах і майках, допомагаючи Тому Боллесу зареєструвати нових першокурсників, у їхній ході проглядався безпомилковий натяк на розв’язність. Зрештою, вони були національними чемпіонами серед першокурсників. Тепер, як для другокурсників, настала їхня черга недбало розвалившись, стояти в широких дверях човнової станції, схрестивши руки і насміхаючись, спостерігаючи, як першокурсники нервово шикуються на своє перше зважування і безладно намагаються зняти весла зі стійок та не зачепити один одного, перед тим як незграбно видертися на борт «Старого Нерона».