Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна

Лісник підкрався до Джо ззаду. Хлопець стояв на довгій косі гравію в річці Дандженесс, вдивляючись у воду та шукаючи лосося, і шум швидкої води приглушив звуки кроків лісника. Оцінивши статуру Джо і розрахувавши, що не зможе здолати його сам-на-сам, лісник узяв добрячий шматок поліняки, обережно прицілився й гепнув ним об потилицю Джо. Хлопець упав наперед на косу гравію непритомний. Він прийшов до тями за кілька митей по тому, якраз учасно, щоб побачити розлюченого Гаррі Секора, котрий орудував багром як списом, у гонитві за лісником униз по річці. Єгер зник у лісі, але Джо і Гаррі знали, що той повернеться з підкріпленням. Витівці настав кінець. Вони більше ніколи не впіймають лосося.

Після своєї подорожі через усю країну Джо провів залишок літа 1934 року в напівзбудованому будинку на Сілберхорн Роуд у Секвімі, відчайдушно намагаючись заробити достатньо грошей, щоб протриматись протягом наступного навчального року. Він скосив більше сіна, вирив більше ровів, підірвав більше пнів і поклав більше гарячого чорного асфальту на шосе номер 101. Переважно, одначе, він працював у лісі з Чарлі МакДональдом. Чарлі вирішив, що йому потрібен новий дах на його будинку. Одного дня він запряг своїх тяглових коней у підводу і поїхав із Джо вгору по річці, шукаючи кедр. У верхів’ях його володінь перші вирубки лісу відбулися з десяток років тому. Лісоруби обирали незайманий ліс, який досі ріс уздовж цієї частини Дандженесс, здіймаючись догори тисами та масивними західними червоними кедрами. Декотрим із кедрів було понад 2 тисячі років, і їхні пні — 2-2.5 метра в діаметрі і стільки ж у висоту — підносились як древні пам’ятники з густих заростей чорниць, молодих тополь та пурпурових шлейфів іван-чаю. В умовах щедрого достатку масивних кедрів і цінуючи їх у першу чергу для виготовлення покрівельного гонту та черепиці, чоловіки, які зрубували їх, забирали лише кращу середню секцію кожного дерева, залишаючи довгі ділянки від верхівок, де росли гілки, і нижні частини, де стовбури починали розходитися розтрубом, і структура деревини більше не лягала досконало прямо та правильно. Багато з того, що вони покинули, усе ще можна було використовувати, але лише якщо вмієш прочитати деревину, розшифрувати її внутрішню структуру.

Чарлі повів Джо серед пнів і зрубаних дерев, навчаючи його, як зрозуміти, що лежить під корою звалених стовбурів. Він перекочував їх кантувальним гаком і постукував пласким боком колуна, перевіряючи звучання деревини на тон, що слугував ознакою її доброякісності. Він проводив по них руками, намацуючи приховані вузли і дефекти. Чарлі присідав над обрізаними стовбурами і вглядався в річні кільця, намагаючись уловити найтонші нюанси того, наскільки щільною та правильною буде внутрішня текстура деревини. Джо був захопленим і заінтригованим, що зможе навчитися бачити те, що інші не могли розгледіти в дереві, перебуваючи, як завжди, у захваті від ідеї, що дещо цінне можна знайти в речах, які люди проминули й залишили без ужитку. Коли Чарлі знаходив стовбур, що йому подобався, і пояснював Джо, чому, вони брали поперечну пилку та розпилювали дерево на 60-сантиметрові бруси — відрізки довжиною покрівельної черепиці, та складали їх на підводу.