Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна
- Автор: Браун Дэниел Джеймс
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-36-4
- Переводчик: Любовь Пилаева
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна». Краткое содержание книги:
Друга переносить нас до Німеччини, де Гітлер уже задумав свій найстрашніший план — Другу світову Перш ніж розв’язати війну, він прагне приспати ворога — показати, що Німеччина гостинна, вільна і мирна держава. Задля цього керівництво країни вирішує провести Олімпійські ігри 1936 року, куди, у складі збірної США з веслування, потрапляють наші герої.
Створена на основі реальних подій, книга розповідає про дружбу, вірність і відчайдушну боротьбу добра та зла. А головне — проводить паралелі з сучасним світом, змушує замислитись над тим, що подібний сценарій може повторитися, або навіть вже повторюється, сьогодні.
Перегони університетських команд 1934 року в Поукіпзі виявилися дуеллю між хлопцями Ульбріксона і Ебрайта. Усі човни акуратно стартували й залишалися згрупованими разом протягом перших 100 метрів. Але до позначки 1.6 кілометра із повної дистанції 6.4 кілометра обидві західні команди вже значно випередили всі східні екіпажі. Каліфорнія захопила лідерство, потім поступилася ним Вашингтону, а згодом знову відновила першість. На позначці 2.4 кілометра Вашингтон вийшов уперед. Обидва човни неслись до залізничного мосту із Вашингтоном попереду, але на той момент, коли вони проходили під його сталевим прольотом, Каліфорнія перекрила розрив у лічені сантиметри. Вони вийшли на фінальну дистанцію 1.6 кілометра нарівні й веслували в такій позиції, гребок за гребком, протягом наступних трьох чвертей цієї відстані. На останніх 400 метрах Каліфорнія залучила на повну силу своє загребне весло, гігантського, довготелесого, але надзвичайно сильного, двохметрового зростом Діка Бернлі. Каліфорнія вистрибнула вперед. Вашингтон знітився і закінчив перегони на три чверті довжини позаду. Ебрайт отримав свій другий поспіль титул переможця регати Міжуніверситетської асоціації веслування, помсту за свою поразку на озері Вашингтон і підтвердження висновку, зробленого репортером «Ассошіейтед Пресс» у квітні.
Для хлопців основної університетської команди подорож на потязі назад до Сіетла була довгою і похмурою. За всіма зовнішніми ознаками, Ел Ульбріксон сприйняв поразку стоїчно. Він жартував із хлопцями в потязі, намагаючись підбадьорити їх. Але коли хлопці відходили, він сидів на самоті й страждав від нападів гніву. Попереднього разу, коли Кай Ебрайт виграв регату Міжуніверситетської асоціації веслування, він продовжив свою переможну ходу виграшем олімпійського золота. На цей факт миттєво вказав «Нью-Йорк Таймс», приєднавшись до «Ассошіейтед Пресс» у прогнозі, що Каліфорнія знову поїде на Олімпіаду в 1936 році. Порівняння було не зовсім доречним, про що Ульбріксон прекрасно знав. Наступні Олімпійські ігри мали відбутись аж через два роки. Та все ж, Ульбріксон залишився віч-на-віч із холодним, непохитним фактом: Ебрайт просто, схоже, мав дивну спритність до тих перемог, що важать найбільше.
Десять днів по тому Джо Ранц знову сів на потяг, дивлячись через засиджене мухами вікно вагона та спостерігаючи нове американське лихо, що починало розгортатися.
Після своєї перемоги в Поукіпзі він подався наодинці до Пенсильванії, де відвідав свого дядька Сема і тітку Алму Кастнерів, які взяли його до себе жити на кілька років, коли померла його мати. Потім він подорожував униз до Нового Орлеана. Він блукав містом із димними трубами, дивуючись величезним кораблям, що повзли вгору по Міссісіпі вище від рівня вулиці, поїдав величезні тарелі дешевих креветок і крабів, насолоджувався паруючими мисками з гамбо та джамбалайєю, всотував ритми і завивання джазу та блюзу, що розтікалися вулицями французького кварталу теплими, шовковистими ночами з ароматом жасмину й бурбона.
Зараз він був на шляху додому, подорожуючи Америкою, що почала висихати й видуватись вітрами.
Це літо було неймовірно спекотне в більшій частині Сполучених Штатів, хоча літо 1936 року жорстоко затьмарить навіть цю спеку. У Дакотах, Міннесоті й Айові літні температури встановились дуже рано. На 9 травня уже було 43 градуси у Сіссетоні, Південна Дакота. 30 травня температура там піднялась до 45 градусів. У той же день у Спенсері, штат Айова, було 43 і в Пайпстоуні, штат Міннесота — 42. Поки спека зростала, дощі перестали падати. У Су-Фолс, Південна Дакота, випало лише 2.5 міліметра дощу того місяця, саме в розпал сезону вирощування кукурудзи.
Із верхніх рівнин спека й засуха ширились по всій країні. До червня більша частина Сполучених Штатів опинилася в лещатах сильної спеки й екстремальної посухи. У Сент-Луїсі того літа температура піднімалась вище від 38 градусів протягом 8 днів поспіль. В аеропорту «Мідвей» у Чикаго вона перевищувала позначку 38 протягом 6 днів поспіль та 23 липня побила рекорд за всю історію метеорологічних спостережень на рівні 43 градуси. У місті Топіка, штат Канзас, того літа ртуть перетинала позначку 38 градусів 48 разів. Липень став найспекотнішим місяцем за всю історію в Огайо.