Нескінченна історія

Очі Дитинної Царівни потемніли.

- Я аж ніяк не жартувала з тобою, Атрею, - сказала во­на дуже поважно. - Мені чудово відомо, чим я тобі завдя­чую. Все, що ти зробив, надзвичайно потрібне. Я вирядила тебе у Великі Пошуки не заради звістки, яку ти намагався мені принести, а через те, що це був єдиний спосіб поклика­ти і принести сюди нашого рятівника. Адже він став свід­ком усього, що тобі судилося пережити, весь цей нелегкий шлях він пройшов разом з тобою. Ти чув його наляканий зойк, коли стояв над чорнотою Великої Безодні й розмов­ляв з Йґрамулем, ти бачив його, проходячи через Браму Чарівного Дзеркала. Ти ввійшов у його образ і захопив його із собою, і він пішов за тобою, тому що побачив себе твоїми очима. І зараз він також чує кожне наше слово. І знає, що ми говоримо про нього, чекаємо на нього і покладаємо на нього всі свої сподівання. І тепер, можливо, вів розуміє, що всі труднощі й небезпеки, всі випробування, які тобі випа­ли, ти прийняв також і задля нього, заради того, щоби він прийшов до нас, бо його кличе вся Фантазія.

Атрею все ще стояв насуплений, але гнів його вже ми­нав.

- Звідки ти про все де знаєш? - запитав він нарешті. - І про зойк над безоднею, і про відображення у Чарівному Дзеркалі? Невже усе це також було тобі відомо наперед?

Дитинна Царівна, яка до цієї миті стискала Сяйво у ру­ці, повісила Аурин собі на шию і сказала:

- Хіба ти не носив весь час мій Знак Влади? Хіба ти не знаєш, що доки ти його носив, я весь час була з тобою?

- Не весь час, - заперечив Атрею. - Тому що я його за­губив.

- Так, тоді ти справді залишився сам-один, - мовила вона. - Розкажи мені, що сталося за той час?

Атрею оповів їй про все, що йому довелося пережити.

- Тепер я знаю, чому ти посірів. - сказала Дитинна Ца­рівна. - Ти занадто наблизився до Ніщо.

- Ґморк переконував мене, начебто фантазяни стають брехнями, коли їх поглинає Ніщо. Невже це дійсно так? - запитав Атрею.

- Так, це правда, - відповіла Дитинна Царівна, і її зо­лотаві очі потемніли. - Усі хибні думки, всі ілюзії та омани, які живуть нині у світі людей, були колись створіннями Фантазії. Неправда за своєю природою дуже подібна до фа­нтазії, але, стаючи брехнею, вона втрачає свою істинну сут­ність. На перший погляд вони майже не різняться. І все- таки Ґморк сказав тобі тільки частку правди; від такої лу­кавої істоти, як він, нічого іншого і не варто було сподіва­тися.

Щоби подолати кордон між Фантазією і Світом людей, є тільки два шляхи. Один - істинний, а інший - хибний. Си­ломіць проштовхувати створіння Фантазії у Світ людей - це помилковий шлях. А правильний - це коли людські діти самі приходять у наш світ. Дитина, побувавши у світі Фан­тазії, дізнається про щось таке, чого не можна довідатись у жоден інший спосіб. Отож ці діти повертаються у свій світ не такими, які були перед тим. Побачивши нас, фантазян, у нашому справжньому вигляді, люди немовби прозрівають; побувавши у світі Фантазії, вони і на свій - реальний - світ, і на всіх інших людей починають дивитися цілком іншими очима. І в тому, що перше здавалося понурою повсякденні­стю, їм раптом відкриваються чудеса і дивовижні таємниці. Ось чому вони завжди так охоче відкривали для себе Фан­тазію. Отож знай: чим багатшим, чим квітучішим є наш світ, тим менше неправди накопичується у світі людей, тим він кращий. Іноді наші світи руйнують один одного, але ж вони можуть один одного розвивати, робити прекрасніши­ми.