Таємниця гірського озера
- Автор: Ананян Вахтанг Степанович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: Державне Видавництво дитячої литератури УРСР
- Переводчик: С. Калустянц
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Таємниця гірського озера». Краткое содержание книги:
Що вище вони піднімались, то ширше розстилався перед ними голубий красивий Севан.
Сумний вигляд мали схили Далі-Дагу: посуха спалила тут усю рослинність. Куші, що поросли серед каміння, пожовкли. Трава, ледве піднявшись, посохла. Схили гір були безрадісно сірі, а в деяких місцях крізь жалюгідні спалені паростки проступали і плями вогняно-червоної піщаної землі Здавалося, вже настала осінь. У цих місцях все було голе, пустинне. Не було й тварин. Вони або загинули від нестатку їжі, або пішли в інші краї.
Спека посилювалась. Шлях був невеселий.
Незабаром наші натуралісти дійшли до широкої похилої стежки, яка з боку Чорних скель спускалась по схилу Далі-Дагу до колгоспних полів села Лчаван.
Коли вони дійшли до середини цієї стежки. Арам Акопян зупинився. Він був явно збуджений.
— Гм… Невже тут? — прошепотів він.
— Що сталося?
Замість відповіді учитель запитав:
— Скажіть, хто з вас був на тому боці гір? Там Далі-Даг такий самий сухий, кам’янистий, як і в нас?
— Ні, що ви! Коли б ви знали, скільки я там з’їв диких слив! Жовтих, червоних! А яблук, а груш!.. Ліси там такі, що не пройдеш, а гірські луки соковиті, зелені. Ми з дядьком Вано не раз пасли там телят, вони бенкетували там, як на весіллі, — відповів учителеві Грикор.
Асмік засміялась. Вона без сміху не могла слухати Грикора, якщо навіть він говорив про найсерйозніші речі.
— А що? Хіба я не правду кажу, дідусю?
— Правду. Гори на тому боці лісисті. Це тут, у нас, голі, — підтвердив старий.
— У Вірменії всі гори такі,— сказав учитель. — У нас усі південні схили гір кам’янисті, а північні — лісисті, в той час як в північних районах нашого Союзу, наприклад, у Сибіру, всі схили гір — і південні і північні — м’які, покриті родючим ґрунтом. А в нас земля буває тільки на північних схилах… Чому це так? А тому, — говорив далі вчитель, відповідаючи на своє ж запитання, — що в нас, особливо з південного боку, гаряче сонце випалює органічні речовини землі. Ану, гляньте на верхній схил — залишилось каміння та рудувата червона глина, яка не боїться сонця.
— А звідки ж тут глина? — обірвав учителя Камо.
— Це руде каміння і є глина. Колись воно утворилось на дні моря з глини. А тепер, руйнуючись, знову перетворюється в глину, яку дощі несуть в озеро. Там, осідаючи на дні, вона знову стає під тиском води таким же рудим камінням. А тому що рослинність на південних схилах бідна, земля тут не може затриматись, всю її змивають дощі. А на північних схилах, де рослинність багато й пишна, верхній шар землі навіть збільшується щороку.
Ці прості пояснення спантеличили діда Асатура Все це він бачив з дитинства, але чи думав він, що один бік гори може розпадатися, другий — наростати, збільшуватись…
— Від того, виходить, спини наших гір такі товсті, як у горбатих? запитав він.
— Ти правильно помітив, діду. «Спина» — товста, а «груди» худі, впалі.
— Але чекайте! — раптом, ніби щось згадавши, втрутився Армен. — Тоді чому ж схили, що йдуть униз від цієї стежки, не руйнуються?
— Ти це теж помітив? — ласкаво спитав Арам Акопян. — Ось якраз це питання і хвилює мене. Подивіться, як різко ця стежечка розділяє Далі-Даг на дві частини.
Камо глянув то в один, то в другий бік дороги, що вела до Чорних скель, — різниця була велика.
Всі уважно оглянули схили, що йшли вгору і вниз від стежки. Контраст був разючий: вершина схилу була кам’яниста і позбавлена рослинності, низ був укритий травою, правда, сухою, випаленою сонцем.
— Це щось та означає, — таємничим тоном сказав учитель. — Ану, Камо, копни землю там, нижче від стежки.
Камо копнув. Шар землі досягав тут чотирьох-п’яти пальців товщиною.
— Тут шар ґрунту не тільки не зменшився протягом років, а навіть збільшився. Що це має означати? — задумливо глянув на хлопців учитель.
— Чи не означає це, що нижче від цієї дороги раніше була густа рослинність? — запитав Армен і почервонів.
— Так, ти, напевне, правду кажеш, Армене: нижче від нас, очевидно, колись тут була буйна рослинність, що залишила нам цей шар ґрунту. Ось і перегній в ньому, змішаний з глинистою землею, тому і колір цього шару темніший, ніж верхній. Тепер, Камо, спробуй копнути зверху… бачите, яка різниця? — запитав учитель, порівнюючи зразки ґрунту, взяті під стежкою і над нею. Один з них був червонорудий, другий — червоносірий, з червовим відблиском. Але як же все-таки міг утворитися тут, внизу, на крутому схилі, такий шар землі?