Таємниця гірського озера
- Автор: Ананян Вахтанг Степанович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: Державне Видавництво дитячої литератури УРСР
- Переводчик: С. Калустянц
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Таємниця гірського озера». Краткое содержание книги:
— Справді, це він… Тепер будемо просуватися до початку каналу, — радісно сказав учитель і звернувся до Армена — Наше припущення справджується. Ми знайшли початок каналу! Це — фігура «водяного бога», яким його собі уявляли 2 500 років тому колишні жителі нашої країни — урартійці, халди. Таких «богів» вони завжди ставили біля початку каналів та штучних водосховищ. Тут і слід починати розкопки.
Прокопавши цілий вечір довкола вішапа і не знайшовши нічого цікавого, стомлені, але задоволені мандрівники повернулися в село Лчаван.
На світанні другого дня Арам Акопян з юними натуралістами прибули до «водяного бога» і почали копати землю в різних місцях навколо вішапа. Діти працювали серйозно і зосереджено, намагаючись не відставати один від одного. Та найзавзятіше працював Грикор. Йому пощастило зробити важливе відкриття.
Грикорова кирка ударилась раптом об якийсь великий плоский камінь. Хлопець нагнувся, розгорнув щебінь і побачив плиту з якимись дивними знаками.
— Плита якась! — збентежено вигукнув Грикор. — Гей, Армене, ти в нас учений, поглянь, що я знайшов!
Товариші поспішили до Грикора.
Спільними зусиллями вони викопали з землі важку, розколену на кілька частин плиту, вкриту клиноподібним написом.
— Обережно! закричав учитель.
Грикор на якусь мить завмер з піднесеною над головою киркою. Потім повільно опустив її до ніг.
Арам Акопян став на коліна перед знайденою плитою і почав так обережно розгрібати руками щебінь, немовби під ним була кришталева ваза, ідо може раптово тріснути від найменшого дотику. Змахнувши рукою холодний піт, що густо виступив у нього на чолі від стримуваних і напружених рухів, учитель нарешті полегшено зітхнув:
— Візьміть цю плиту, тільки обережно!
Хлопці поставили плиту на ребро і зчистили з неї решту землі.
Арам Акопян дуже схвилювався, коли побачив клиноподібний напис. Він довго розбирав його, але розібрав лише два слова: «Сардур» і «пілі».
— Сардур? Урартійський цар? — здивувався Армен.
— Треба гадати, що він, Сардур царював у цій країні (вона тоді називалась Урарту) за кілька століть до утворення вірменської держави. Він був царем-будівником і покрив свою країну Урарту каналами для зрошування полів, — сказав учитель. — Урарту була військово-феодальною державою, і Сардур споруджував капали руками полонених ворожих воїнів. Цих воїнів Сардур обертав у своїх рабів. Скільки рабів загинуло на будівництві таких каналів! Ось у цей період і було прийнято ставити біля початку каналів такі статуї «богів води». Наші вчені нещодавно знайшли на схилах гори Ахмаган кілька таких вішапів. Це свідчить про те, що кожної весни в цих каналах збирали воду гірських потоків, щоб влітку напоїти живодайною вологою безводні поля і ниви нинішнього Котайка…
— А що означає «пілі»? — спитав Камо.
— «Нілі» по-урартійському — це канал.
— Виходить, тут був канал? — знову запитав Камо.
— Щось ти дуже швидко метикуєш, — втрутився Грикор, — тобі треба сорок разів повторити і ти вже розумієш…
Асмік пирхнула, а Камо почервонів по самі вуха: треба ж йому було запитувати так наївно!
— Звичайно, — сказав учитель. — тут був канал…
Дід Асатур здивовано прислухався до розмов. От що значить наука, яка її сила!.. Знайшла вчена людина камінець якийсь з подряпинами, схожими на цвяхи, і побачила за ними царя, який жив дві з половиною тисячі років тому!.. Хоч і старий він, мисливець Асатур, хоч і багато бачив, та куди тут дідівському досвіду до науки?
— Так, — замислено промовив учитель, — в цій справі без допомоги Академії наук не обійтися. Треба сповістити вчених. Ходімо!
Вони повернулися в село, забравши з собою кирки й лопати.
Давні канали нашої країни
Того ж дня Арам Акопян зв’язався по телефону з Єреваном.
— Ми давно чекаємо приїзду геолога з Академії наук. Він повинен допомогти нам з’ясувати деякі питання, що цікавлять нас. А тепер сповіщаємо, що ми знайшли сліди старовинного каналу Сардура…
Це повідомлення Академія наук зустріла з великим інтересом. Не минуло і двох годин, як на рівному полі на березі Севану приземлився літак і колгоспна легкова машина привезла в село професора Севяна в супроводі кількох археологів.
Професор щиро обняв свого учня, Арама Акопяна.
— Здрастуйте, здрастуйте! Ви, треба гадати, знайшли щось дуже цінне, коли вирішили ще раз потурбувати мене, старого.
Так, професоре. Тут, біля початку старовинного каналу, ми знайшли плиту з халдським написом. Пліта, на жаль, рокололась, деяких знаків нема і відтворити напис повністю мені не пощастило. Тому я і зважився потурбувати вас, за що прошу вибачення.