Таємниця гірського озера

А там внизу, працює вже нова ГЕС. Завжди глухий гул її зараз не долинає до машини. Останнє, що встигають ще побачити паші герої — це розбитий блискавкою дуб. Від його розчахнутого стовбура відросли нові, молоді, сильні пагінці, що вкрились пишним листям і тягнуться до сонця.

Отам ти упав під час грози, — з ніжною посмішкою говорить раптом струнка дівчина з чудовим каштановим волоссям, показуючи рукою в бік старого дуба.

— Так, — мрійно відповідає їй юнак атлетичної будови, — це було в один з чудових днів нашого золотого дитинства…

І всі мовчки дивляться на гірські кряжі, що виринають з ранкового серпанку.

— А що, вже немає на Чанчакарі бджіл? — знову порушує мовчанку струнка дівчина, глянувши на руді скелі.

Вони тепер дзижчать на колгоспній пасіці, — відповідає хтось дівчині.

— А чудеса?

— Чудеса? А хіба не чудо цей бурхливий потік, ця багатокольорова райдуга серед темних скель? Хіба не чудо цей канал, вода?..

Всі переводять свої щасливі погляди на блакитну поверхню спокійного в погожі дні озера Севан.