Таємниця гірського озера
- Автор: Ананян Вахтанг Степанович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: Державне Видавництво дитячої литератури УРСР
- Переводчик: С. Калустянц
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Таємниця гірського озера». Краткое содержание книги:
— Дрібниці, дрібниці! Від кожної такої знахідки я тільки молодію. В мене зараз стільки енергії, скільки в цьому юному Геркулесі.— Професор ласкаво поплескав Камо по плечі.— Ну, не будемо гаяти часу, показуйте свою плиту. Ви розібрали слово «пілі»? Так, це означає «канал». Можливо, нам і справді вдасться покликати на допомогу колгоспним полям канал урартійського царя Сардура? Га, що ви скажете? — посміхнувся професор до голови колгоспу.
Баграта дошкулила посуха, він Сердито хмурився, і його відповідь професорові прозвучала не зовсім люб’язно:
— Ви нам тільки воду дайте, а чия вона— царська чи диявольська— що нам до того? Скажіть, де вода, як її здобутя — ось те, що нам треба. Ви, вчені, повзши і про це знати. Якщо наука не може допомогти колгоспові в тяжку хвилину, нащо нам така наука?
— Ну, що ж, ходімо подивимось, що там таке, — сказав професор.
Першим рушив дід Асатур. За ним біг Чамбар. У супроводі голови колгоспу, вчителя і своїх співробітників ішов професор Севян. Останніми йшли юні натуралісти. Процесія наблизилась де школи. Зайшли в фізичний кабінет, де зберігалися обидва уламки плити.
Жваве і добре лице професора, коли він побачив камінь, раптом стало серйозним і стурбованим. Він став на коліна і почав розглядати напис в такою побожністю, що всі мимоволі замовкли.
Запала глибока тиша. Губи професора повільно рухались. Було видно, що він намагається розв’язати якесь важке завдання.
Нарешті старий професор підвів голову. Почуття внутрішнього задоволення освітило його лице.
Розібрав, — полегшено зітхнув Зараз я прочитаю вам цей напис.
І поволі, слово за словом, професор переклав напис з урартійської на сучасну вірменську мову;
— «Я, Сардур, цар країни Наірі[14] спорудив цей канал. Прокляття і смерть тому, хто зруйнує цей канал! Прокляття і кара тим селянам, які вкрадуть воду з мого каналу!..»
Всі мовчали.
— Який жорстокий був цар! — прошепотіла Асмік.
— Так, царі були жорстокі до простого народу і, як бачите, посилали прокльони і погрози тим селянам, які насмілилися б зрошувати свої поля водою із збудованого ними каналу, — сказав професор. — Ви знаєте нашу Араратську долину… Тепер вона вся вкрита квітучими садами, пишними полями. А за старих часів більша частина її була пустелею. Там, де не було води, лише чортополох ріс, реп’яхи, будяки. Там, де була вода, вирувало життя, цвіли сади, все було вкрите багатою рослинністю. Пекуче південне сонце нещадно випалює все, де немає води. А коли є вода, сонце солодкими соками наливає плоди. Джерело життя, джерело щастя — скрізь вода… В минулому сильні, багатії віднімали в нашого народу воду. Тисячу років тому княгиня Сюнікського краю Софія провела канал, що ніс полям воду з річки Базарчай в Даралагез, і під загрозою смерті заборонила селянам брати з нього воду. Збудувавши монастир у міжгір'ї Гндевазу, княгиня передала йому право користуватися каналом. «Святі отці» поставили біля початку каналу камінь, на якому зробили напис, що провіщав прокляття і смерть селянинові, який візьме з каналу воду… У 1867 році вірмени звернулися з проханням до царського уряду — дозволити їм відновити Ечміадзинський канал. Дозвіл було дано лише через сорок чотири роки… Біля підніжжя скель за селом Карбі є багаті на воду джерела. Селяни цього села і сусідніх сіл протягом сорока років зверталися до царської влади з проханням провести воду джерел на поливку садів. Дозволу вони так і не одержали… А при Радянській владі воду провели за… Сорок днів. Вона потекла підземними трубами до сіл Аштапанського і Ечміадзинського районів. Вас цікавить, чи був тут канал? Так, багато віків тому тут був канал— сумнівів у цьому бути не може. Але звідки канал діставав воду, як він був зруйнований і куди поділась вода — невідомо. В такій кам’янистій, безводній місцевості, як ваша, існування каналу здається просто загадковим. Коли вірити цьому написові, що ви його знайшли в глечику, вода пропала після землетрусу. Але де брав початок канал? Адже у вас тут немає ні джерел, ні струмків. Відгадати цю загадку повинні геологи. Тільки вони можуть допомогти вам знайти воду. Ми пришлемо геологів. Зараз же пришлемо. Ми не дозволимо, щоб вода пропадала марно.
Попросивши відправити вішапа і плиту з написом до Єревана, вчені повернулися до літака.
Дід Асатур сумно похитав головою.
— Ну й що ж, хіба наші поля тепер заколосяться? — пробурмотів він. — Я щось нічого не розумію в їхній науці. Наука тоді хороша, коли вона дасть воду полям. Щоб хліб уродив, хліб, а то знайдуть розбиту глиняну миску і радіють. Та й ше друкують про це в газеті! Від цього хліба в нас не прибуде.
14
Наірі — стародавня назва Вірменії.