Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
Цього разу мер не став критися.
— Клемани? Це ж кришталево чесні люди. Скажіть, що вони такі зажурені, що їсти й пити не можуть, отак-то. Зауважте також, що вони консерватори, а я прогресист. Не хотілося б мені, щоб навколо них здіймали шум, та й вибори…
Жюв жестом руки заспокоїв його.
— А ви хитрун, — заявив мер і розреготався.
Інспектор скромно розвів руками.
— Ну, що ви?
Мер знову повернувся до теми їхньої розмови.
— Але є тут ще одна заковика. Дядько Клеман сказав у понеділок тому добродієві з Парижа, що малюк зник уранці, а це вже неприємність, бо всі навкруги знають зовсім інше. Треба було б у загальних інтересах, щоб ви сказали правду в своєму рапорті.
Жюв увесь перетворився на увагу.
— Певна річ, — підтвердив він.
Мер знову почухав голову.
— Тоді так, візьміть до уваги, що насправді малюк зник ще в суботу. Клемани спершу нічого не казали, вони думали, що він грається десь на фермі з друзями, тож занепокоїлися лише в неділю. А, проте, дитина зникла в суботу, про це знають усі по сусідству…
Жюв ще раз запевнив:
— Звичайно, звичайно, я вкажу в своєму рапорті, що дитина зникла в суботу.
Через дві години, відвідавши після мерії дядька Клемана, Жюв уже виїздив з Тілі-сюр-Лізьє. Він сідав у паризький експрес, а тяжкий клопіт сушив йому голову і чоло мережили зморшки. Дядько Клеман не сказав інспектору нічого, чого б той уже не чув у мерії. Та все ж інспектор отримав ясні, точні, недвозначні відповіді, що не полишали жодних сумнівів. Подумки перебираючи їх, Жюв розгнівався. «Я приїхав сюди, гадаючи, ніби Поль Дроп міг убити сина своєї дружини, а тепер доходжу висновку, що Себастян Перрон, схоже, викрав дитину своєї коханки».
Жюв несамовито пахкав люлькою — так він заспокоював нерви. «Та! я ніколи не повірю, — думав він, — що малий Убер неживий. Присягаюся, що він почувається незгірше, ніж я». Далі Жюв почав міркувати, що дали його пошуки. Слова візника підказали йому, що один і той самий чоловік приїздив і в суботу, і в понеділок. Визначити, що то за чоловік, якого візник назвав таємничим, допоміг мер. То був Маріус, посланець судді. У понеділок Маріус, не криючись, приїхав вимагати дитину. Хоча насправді тайкома прибув іще в суботу. А ховався він безперечно: адже, розпитавши про мера, не зважився зайти до нього. Це доводиться й тим, що Себастян Перрон сказав, ніби послав його в Тілі-сюр-Лізьє в понеділок, і словом не обмовився про суботню подорож.
З іншого боку, дитина, яку вважали втопленою, насправді втопитися не могла. Адже сам мер сказав йому, що поблизу немає навіть глибокої калюжі.
Пан Жозеф розповів, що всі пошуки тіла були марні, і хоч відмовчувався, здається, вважав зникнення Убера підозрілим, гадаючи, чи то часом не помста з політичних мотивів, щосили прагнув прояснити справу, аби звинувачення не впали на його двоюрідного брата Клемана.
І, нарешті, дитина пропала не в понеділок, день офіційного візиту Маріуса, а в суботу, коли він приїздив потай.
«Хай йому біс! Усе ясно! — виснував Жюв. — Себастян Перрон боявся, що коханка знайде дитину, що її шукатиме й Поль Дроп, і в суботу послав Маріуса викрасти Убера; в понеділок, дбаючи про своє алібі, тільки потвердив те зникнення… Отже, злочинець — Себастян Перрон, а Поль Дроп не винен».
Жюву здалося, що він, нарешті, напав на правильний слід. Факти логічно пов'язувались один з одним, викрадення малого Убера вже ніби з'ясоване!
Зійшовши на вокзалі Сен-Лазар, Жюв відчув себе впевненіше.
— Зрештою, — бурмотів він, — і для мене краще, якби жертвою виявився Поль Дроп. Це б дозволило мені підтримувати з ним добрі взаємини, а лікар і далі ревно опікувався б Елен. Щодо Себастяна Перрона, — о Господи! Я приглянуся до нього і дам йому втямки, що хоч ти навіть і суддя, глузувати з інспектора Жюва не слід.
XIV
ШАНТАЖИСТИ
На другий день по тому, як Жюв подався в Тілі-сюр-Лізьє розбирати таємниче зникнення малого Убера, Себастян Перрон уранці, коли вже добре розвидніло, рівно о дев'ятій прийшов до Палацу правосуддя, щоб у своєму кабінеті докладніше розібрати кілька справ, які йому видавалися вкрай заплутаними.
Від учора Себастян Перрон не знаходив собі місця, почувався нещасливим і стурбованим, усі його думки витали довкола страшної звістки, яку приніс Маріус. Звістка, що малий Убер зник, просто приголомшила Перрона. Та й судовик розповів усе Жюву, і хоча Перрон знав досвідченість і чесність цього знаменитого інспектора, йому все ж муляла думка, що він мусив утаємничити чужу людину в похмуру драму, яка збурила його життя і сповнила душу невсипущою тривогою.