Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
Тим часом Ігор вломився в коридор, перечепився за щось і гримнувся, збиваючи з ніг Галку. Падаючи, потягнув двері за собою, вони захлопнулись. Це на якусь мить відволікло Сергія. Той відступив назад і ледь озирнувся. Лом скористався цим і кинувся вперед, нанісши аперкот з дальньої дистанції йому в щелепу.
Удар був потужний, але пройшовся по дотичній. Та і цього вистачило — Сергія відкинуло на стіну. Васька кинувся на нього і вже навалився зверху, наносячи на ходу один за одним швидкі удари. Дід, як міг блокував їх. Та розумів, що навряд чи тепер в рукопашній переможе противника. Рука потягнулася до пістолета, що був на поясі, але його випередила Галя. Вона запанікувала, коли впала на коліна під вагою «зомбі», побачила, що сталось з Дідом, навела пістолет і з самовзводу двічі вистрелила в Лома.
Звук пострілу в невеликому приміщенні був, ніби вибух гранати. Маленький калібр не одразу зупинив Лома. Той навіть не відчув болю, його швидше налякав звук, він помітив у неї в руках пістолет, відскочив убік, сподіваючись зійти з лінії пострілу і кинувся до Галки, яка панічно захрипіла. Навіть не заверещала, а саме захрипіла. Вона й далі натискала на спусковий гачок, курок вдаряв по буйку, але пострілу не було. Сергій схопив Лома за ногу. Той зашпортнувся і впав на живіт. Дід вивернувся, як кіт і кинувся на нього зверху, на спину. У нього в руках уже був браунінг і він з розгону руків’ям дав противнику по потилиці. Лом в мить розм’як і розпластався на паркеті, як неживий.
Дід підскочив до Галки, вона розгублено дивилась на нього і продовжувала вхолосту клацати курком. Дід забрав у неї вальтер, пересмикнув затвор. Не відстріляний патрон вилетів з екстрактора. Сергій відпустив затвор і загнав наступний набій в патронник, акуратно поставив курок в положення взводу. І пояснив, відхекуючись:
— Скоріш за все старі набої.
Але Галя була настільки шокована тим, що тут відбулась, що знову потягнулася до пляшки.
— Я в нього влучила? — запитала, коли ковтнула кальвадосу.
Сергій глянув на Лома. У того під лівою ключицею на футболці з’явилась кров.
— Влучила, — важко зітхнув він, все ще відхекуючись.
Пересвідчився, що двері в квартиру зачинені, глянув, що з Ігорем. Той вже відійшов — пульсу не було. Миттю повернувся до Лома і зв’язав йому за спиною руки. Тепер — шукати Романа. Той був у спальні прикований наручниками до батареї з кляпом в роті. Сергій звільнив його.
— Як ти? — запитав.
— Та так, могло бути ліпше.
— Чиє замовлення, знаєш?
— Ні, ці двоє мовчали. Не зміг розговорити.
Дід оглянув його. У Жалія на обличчі були синці з кривавим відливом, роз’юшені губи і синє спухле вухо.
— Вигляд у тебе не дуже… — повідомив Сергій.
— Ти їх повбивав? — поцікавився Роман, явно прагнучи сатисфакції.
— Один скопитився. Лом — так собі, трішки живий.
— Чим ти його?
— Ти не чув постріли?
— Наче пістон у дитячому пістолеті.
— Дивно. Дай Бог, щоб їх не почули і сусіди… Галка смальнула, можна сказати, врятувала мене.
— Тут товщина стін більше метра, хто тут що почує?.. — Роман звівся, розминаючи м’язи і продовжив, з притиском: — Двері в кожній кімнаті дубові.
— Чую-чую, що хочеш допитати Лома, — криво посміхнувся Сергій. — З пристрастю. Як я тебе розумію…
— Ти з Галкою…— враз зупинився Роман, — я радий за вас…
Він ще був сам не свій, дещо розгублений, мабуть, до кінця не усвідомив, що жах його полону закінчився. Жалій важко зітхав, збирався з думками і духом, заводився, накручував себе і зараз не знав, з чого має почати своє розслідування і… власну помсту.
— Ти не гарячкуй. Треба все зробити на холодну голову, — застеріг Дід.
— Не хвилюйся… Я все зроблю правильно.
Зайшла Галя і кинулась до Романа з обіймами. Вона була п’яна, мов чіп і почала йому емоційно розповідати таку історію:
— Це я його, ба-бах! Бля-а-а! А потім… А він не стріляє. А цей — на мене. А той — на нього. А той ззаду слюні пустив… Хуйня повна… Ну, ти зрозумів.
Роман подивився на неї і сказав Сергієві:
— Знаєш, забирай її і їдь. Я тут якось сам.
— Впораєшся один?
— Впораюсь. Головне, що ми живі. А цю мерзоту…
Він знову зупинився і на хвильку втупився в одну точку. Так постояв, потім хляпнув себе по лобі і сказав:
— Зовсім забув, — дістав із шухляди письмового столу папери: — Ще вчора заплатив за бронежилети. Сто штук, четвертий клас. Через три дні будуть у Києві. Ще там така-сяка амуніція, лікарські сумки, аптечки, берци… Словом, подивишся. Ось накладні і доручення на отримання гуманітарної допомоги.