Легенди нескореної зими

— Від цього залежить наша з тобою доля. І життя Романа. Тому сумнівів не може бути. Це ти розумієш?

— Розумію, — зітхнула, кількома важкими ривками вдихнувши повітря.

— Все дуже просто: якщо не ми, то нас… Ти ж козачка… Будь мужньою.

Він повернувся до Ігоря і сказав:

— Ти повинен іти з нами і робити, що скажу. Виходь.

Але того повністю паралізувало. Він вирячкувато дивився на Сергія і тільки спромігся простогнати якийсь непевний звук. З кутків рота у нього текла слина

— Що з ним? — не на жарт вкотре за сьогодні стривожилась Галя.

— Здається, я перестарався.

— Тобто?

— Схоже, в дорозі хребці передавили спинний мозок і блокували нервові закінчення. Я ж йому переламав хребет, — пояснив Сергій.

Нахилився до Ігоря, спробував пульс. Він ледь бився. Подивився в його зіниці, присвітив їх ліхтариком від мобільного, але вони не реагували.

— Думав, що його ще вистачить на кілька годин, але ні… — сказав розчаровано.

— А я думала, що ти справді його загіпнотизував, як зомбі.

— Я схожий на чаклуна вуду? — важко зітхнув, знову глянув на Ігоря і мовив: — Треба йти, Галюня. По ходу будемо розбиратись… А цього бичару доведеться тягнути з собою… Хай всі думають, що це звичайний п’яний кацап.

Сергій скинув куртку, щоб було легше рухатись і вийшов з машини. Дивно, але Ігор все ще перебирав ногами. Вони його повели, наче п’яного під руки і затягнули на другий поверх. Вперли спиною в стіну. Зупинились, важко хекаючи, під дверима квартири і подзвонили.

— Кто? — запитав Лом.

— Игорь, — буркнув Дід, кивнувши до Галі.

Та скрикнула: «А-а-а! Помогите!» Лом, щоб не привертати уваги, поспішно відчинив двері. Сергій з розгону спробував його вирубати ударом типу «свінґ»[99], як це зараз заведено у вуличних бійках, але в того була чудова реакція. Він стиг поставити блок, та все ж відлетів назад, в глибину коридору. За ним в азарті бою заскочив в квартиру Сергій, а слідом — Галка. «Зомбі» Ігор чомусь теж відірвався від стіни, немов відклеївся, і пошкандибав слідом, стікаючи слиною.

Лом спочатку дещо розгубився від того, що сталося, але побачив, що проти нього один не молодий мужик і якась перелякана тьолка. При чому мужик був схожий на пічника з Антимайдану. Точно, пічник! Це на якийсь час його здивувало і навіть ошелешило… Що тут може робити те одоробало?! Ще й слідом заходив Ігор.

Лом став у стійку, придивляючись до противника. Але ні фактура, ні зовнішність Сергія, як бійця його не вразили. Ну, точно пічник пічником, тільки поголений і чисто вдягнений. Васька пішов у наступ, пробуючи пробити короткими джебами. Та Дід, ухиляючись, блокував удари і розумів, що у нього мало шансів проти досвідченого бійця. Стріляти ж у приміщенні, ще й майже у центрі Парижу, поки що не було сенсу. Тому він пішов уперед — хук справа, хук зліва, ворог ставить умілі блоки, ногою — лоу-кік в опорне праве стегно Лома. Той ледь заточився і дав назад.