Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
— Тобі шо, одной більше, одной менше статтьой — шось рішає? — заржав Бача.
— Чи бачиш, дорогий друже, Бача… — включив філософські інтонації Кекс. — Одне діло бути терористом і палити беркутню, а інша справа — з «оптикою» шмалять у вищих можновладців країни…
— А в кого ти збирався шмаляти? — не зрозумів Морпєх.
— Саме я і не збирався — ну, немає у мене таких талантів. Але ж коли тут раптом почнуться «маски-шоу»[94] і знайдуть цю «дуру» — кивнув на СВД в руках «пушкаря», — тоді можуть повішати на мене шо хочеш, навіть замах на Кеннеді… А балістика і відбитки пальців це підтвердять. Хоча я в ті часи ще й не народився.
— Дарагой мой, — запевнив Бача, — коли вдруг вони сюди ворвуться, вони такого тобі тут напідкидають, вплоть до водородной бомби. Та даже до мене дамой, як ворвуться, то буде мало мєста. Ти пойми, Кєксік, ми тут всі, даже ті шо на Майдані сидять безвилазно і кашу варять, — потенциальні сідєльци по статтям, які не шили і в тридцать сєдьмом году! І ніхто даже не стане розбираться, варив ти каші, чи стіхі читав со сцени. Тобі просто будуть назначать статью таку, яку їм понравиться. Бо ти, падла, був ТАМ!
Кекс ще більше зблід, проковтнув грудку страху, що стала поперек горла, але сказав:
— Але хіба ми маємо вибір? Тепер нам сам Бог велів іти до перемоги.
— Ти правильно кажеш, — зауважив Морпєх. — «До перемоги», а не «до кінця», як ті постійно кричать зі сцени. Але я все ж вінтарік заберу, від гріха подалі, до себе в ничку. Про те, що тут напижджене вже скоро буде знати пів-Майдану і справді можуть завітати «маски-шоу». А де есведешка, тепер буду знати тільки я один. А мене, в разі чого, хуй хто знайде.
— Понятно, — заржав Бача і підколов: — Ти будеш рити схрон.
— Як доведеться, то й буду! Повір мені, скоро всі ми будемо їх рити, якщо тут нічого не вдасться.
— Значить, договарюємся так, — підвів риску Бача. — Про есведешку нікому ні слова. Морпєх никає її в себе і тільки в случає острой надобності ми її ізвлєкаєм на Майдан… Хотя руки в мене чешуться вже.
Морпєх запхав під заднє сидіння свого авто гвинтівку, зверху наклав різних будівельних інструментів, банок з фарбами і лаками і так поїхав переховувати трофей.
Бача з Кексом були навіть цьому раді, бо могли з чистою совістю поласувати генеральською горілкою і генеральськими консервами.
Ввечері, після наради взводів, на розвідку поїхали Мишко з Італійцем та його сином Андрієм. Вирішили, щоб не привертати увагу, їхати громадським транспортом. Цього разу вечірній трамвайчик, що деренчливо віз їх із Подолу в Пущу-Водицю, не видавався романтичним. В ньому було повно заклопотаного своїми справами народу. Всі обговорювали Майдан, Януковича, Олімпіаду в Сочі і те, що як тільки закінчиться ця Олімпіада, Путін полізе в Україну. Більшість з пасажирів співчувала українській революції. Кожна розмова закінчувалась приблизно так: нехай би вже той Янукович зі своєю бандою утік і дав нам спокій. І щоб скоріше вже закінчився цей Майдан, бо по телевізору — одне й те ж, що й серіали ніколи дивитись. Нап’єшся корвалолу і — ну дивитись, хто з політиків що сказав, кого де побили з майданівців…
Така підтримка повстанців мало втішала… Та добре, що хоч не клянуть.
Інша група — Морпєх з Десантом поїхали машиною, щоб покататись з фасаду перед будинком генерала і поспостерігати за тим, що там діється. Зв’язок домовились тримати по раціях.
Коли група Мишка зайшла в ліс і підійшла до озера, вони були дуже здивовані тим, що тут і досі лежав сніг, а на іншому березі в будинку генерала ніде не горіло світло. Тьма-тьмуща.
— І шо ето самоє может значить? — здивувався Мишко і увімкнув рацію: — Первий на связі.
— Второй на связи, — відізвався Десант. — Возле дома никого нет. Только что от ворот уехала последняя груженая машина. Мы тут с пацанами местными говорили. Рассказали, что целых два дня, с утра до ночи, этот поц вывозил добро. Говорят, что он уволился со службы, продал дом и уехал в Крым.
— Поняв, атбой, будьте на связі, — і повернувся до сина з батьком: — Сходимо, полюбопитствуем?
— Пішли, — погодились ті.
І вони, тихцем, навіть не присвічуючи собі ліхтариками, побігли до будинку генерала. Циганське сонце освічувало їм дорогу. Хоча погода була така, що навіть собаки не гавкали. Чомусь стало страшно, моторошно, ніби на цвинтарі вночі під всевидячим оком місяця. Вони вибрались на знайомий причал, пройшли кілька десятків метрів по території маєтку. Мишко кивнув до Італійця, мовляв, подивись, що там за рогом, поспостерігай за ситуацією. Той крадькома побіг вперед. Вони ж з Андрієм пішли до складу. Колодки на дверях не було, засув відчинений.
94
Тобто наліт з обшуком, при якому мусора у «балаклавах» без пояснень починають проводити навіть не обшук, а погром.