Легенди нескореної зими

«Велькоммен, май френд»

Мишко розклав на столі папірці, котрі знайшов у залишках генеральського вогнища. Нічого цікавого — фрагменти слів, вирвані з контексту речення. Тільки в одному місці надибав цікаву фразу: «Вывод майдана за периметр баррикад должен производиться…». Окремі слова, котрі одразу впадали у вічі, часто читались однозначно: «силами взводов», «сотрудники «Альфы», «наступление на», «силовой вариант разгона», «группа РФ», «закончить за 2 дня», «оставить путь отступления», але нічого для повстанців не означали… Дуже часто траплялось «18 февраля».

Разом з Мишком сиділи хлопці взводу і роздивлялися папірці, намагаючись скласти пазл, якого не існувало в природі.

— Воно-то конєшно може і нічого не обозначати, — розмірковував вголос Мишко. — А може вобщє буть шпіонской шифровкой для ФСБ від нашого шустрого гєнєрала.

— А може, нам просто пощастило, — висунув припущення Морпєх. — Не дарма ж він здриснув у Крим. Щось знає, собака мусорська.

— Да, тільки шо нам з цим всім щастям робити? — розвів руками Бача. — Йти з ними в штаб? Так там самі грамотні люди во Всєлєнной. Шо ми їм скажемо, де взяли ті бумаги?

— Та на нас і так дивляться, як на провокаторів, — відмахнувся Борька. — Тітушок бити не можна, мусорів посилати не можна. Цих уродів, що хочуть розбирати наші барикади, чіпати не можна…

— Да че ты начинаешь, Борька, живем, как в раю, — хмикнув Матроскін. — Такое впечатление, что умерли. А надо действовать.

На цих словах з-за шторки з’явився пан Петро. При ньому остерігались вести розмови, бо відчували, що він не свій. При ньому треба тримати язика на припоні. У таких компаніях завжди видно, чим людина дихає, що думає. Як виходить поспішно щось комусь розповісти по телефону після штабних нарад, як перешіптується з підозрілими типами по закутках. Словом, всі вже здогадувалися, що пан Петро — курва і стукач. Тому він не знав нічого, що насправді відбувається у взводі і довкола нього.

Останнім часом пан Петро несподівано «розбагатів» і став купувати в магазині віскі, виставляти на стіл, заохочуючи хлопців до відвертих розмов. При цьому всі бачили, як він складає у портмоне чеки з магазину, а іноді й збирає їх по смітниках. Часто він просто кудись зникав — на день, два або на ніч. Потім з’являвся відмитий, у свіжій білизні. Розповідав, що в нього у Києві є чи то коханка, чи то однокласниця, в якої він «підживає».

Того ж дня Мишко вирішив його «пробити» і на нараді з серйозним виглядом повідомив усім, що на Майдан вже завезли зброю і готуються до наступу на урядовий квартал. І що з їхнього взводу буде сформовано ударний загін для прориву до Адміністрації президента та її силового захоплення. Їхнє завдання — взяти кабінет самого президента, щоб не дати вивезти з нього важливі речі та документи. Тобто компромат. Мишко повідомив, що він має написати заяву в штаб, скільки якої зброї та набоїв їм потрібно для операції, яку з конспіративною метою назвали «Бімба».